Відродження державності 1917-1920 рр.

Гетьманські війська були малочисельними і до того ж розкидані по всій Україні. Тому серйозного опору вони чинити не могли. Гетьманський уряд не мав і зовнішньої підтримки. Антанта не визнавала Української держави, а допускала тільки Федерацію народів, що входили до складу Російської імперії. Серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду стало безнадійним. Україна опинилася між Антантою, більшовиками та армією Денікіна, якого підтримувала Антанта.

Виходом із цього становища могла бути лише зміна орієнтації. 14 листопада 1918 p. гетьман відважився на рішучий крок: кабінет Ф. Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений; одночасно було підписано грамоту про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією і доручено С. Гербелю скласти новий кабінет, який мав діяти до з'ясування відносин з Антантою.

14 листопада 1918 p. одночасно сталися дві важливі події: в Києві підписано грамоту про федерацію України з майбутньою Росією, а в Білій Церкві Директорія розпочала повстання проти гетьманського уряду.

18 листопада 1918 p. повстанська армія розбила гетьманські війська під Мотовилівкою. Після цього Скоропадському стало ясно, що українське військо за його уряд битися не буде. 14 грудня 1918 p. гетьман зрікся влади, передавши її та державний скарб урядові, а сам виїхав за кордон.

Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі успіхи П. Скоропадського та його однодумців у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію на краще. Складний клубок внутрішніх та зовнішніх протиріч виявився не під силу гетьманській владі

Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції.

Поряд із серйозними помилками та прорахунками, про які вже йшлося, гетьманська держава зробила й чимало корисного. Це стосується і економіки, і науки, і культури, і зовнішніх зносин. Було встановлено українську грошову систему, засновано банки. Чималі досягнення зроблені у сфері підготовки національних кадрів. Дуже важливими були судові реформи. Виключного розмаху досягла українська видавнича справа. І все це, не забудьмо, відбувалося в надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах протягом семи з половиною місяців 1918 р.

 

4. Період Директорії

Влада Директорії швидко встановилася на значній території України.

Знову почали діяти заборонені гетьманом рада.

Ставши головним Українського Військового Комітету Західного Фронту, Петлюра був делегований на перший Всеукраїнський Військовий З’їзд у Києві, що відбувся 18-21 травня 1917, і був обраний Головою Українського Генерального Військового Комітету, а при утворенні Генерального Секретаріату Центральної Ради (28 червня 1917) став першим генеральним секретарем військових справ і всю енергію спрямував на створення Українських Збройних Сил, змагаючись з неприхильним ставленням до них деяких членів Центральної Ради й відкритим опором російських кіл. У кінці 1917 p. , не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату В. Винниченка, вийшов з уряду й виїхав на Лівобережжя, де організував Гайдамацький Кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918 р. відіграв вирішальну роль у боях за Київ і ліквідації більшовицького повстання, опором якого був Арсенал, взятий українськими військами під безпосереднім керівництвом Петлюри. Після гетьманського перевороту (28 квітня 1918) Петлюра став на чолі Київського Губ.

Земства, був заарештований гетьманським урядом у липні 1918 і по 4-місячному ув'язненні переїхав до Білої Церкви, де взяв участь у протигетьманському повстанні, по якому увійшов до складу Директорії й очолив Армію УНР, як її Головний Отаман. Після відходу Армії УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон Петлюра став (11 лютого 1919) головою Директорії, вийшовши одночасно з УСДРП.

Директорія відновила дію усіх законів УНР, ухвалила новий закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. На початку грудня Директорія вирішила взяти за основу розбудови держави так званий трудовий принцип, згідно з яким влада у губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції. Центральні органи влади й управління мав утворити Трудовий Конгрес – свого роду парламент, сформований з делегатів робітників, селян і трудової інтелігенції.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні