Вікова психологія 11

План

1. Закономірності та етапи розвитку гри в дошкільному віці.

2. Юнацький вік - період «кризи ідентичності» (Е. Еріксон)

3. Історія вікової психології. Актуальні проблеми вікової психології у працях вітчизняних вчених.

4. Зображувальна діяльність дошкільняти, її значення та закономірність розвитку.

5. Особливості спілкування з дорослими та однолітками в ранній юності

6. Історія вікової психології. Аналіз сучасних досліджень у віковій психології.

7. Конструювання, значення та закономірність розвитку

8. Проблема професійного самовизначення в юнацькому віці.

9. Теорії психічного розвитку. Ендогенний напрямок у віковій психології (Арістотель, Коменський, Руссо, Дарвін, Бюлер, Вернер, Геккель, Гезен, Термен, Штерн).

 

1. Закономірності та етапи розвитку гри в дошкільному віці.

У дошкільному віці провідною діяльністю виступає рольова гра, характерне для 3х років прагнення дитини бути самостійною може бути вирішене лише у формі гри. В процесі гри дитина пізнає різні види діяльності дорослих, а також особливості взаємин між ними. Від 3-х до 4х років дитина оперує реальними предметами і віддає їм перевагу. У цей період у неї розвивається здатність до сюжетно рольових ігор. Наприкінці дошкільного віку. У неї розвивається здатність до ігор з правилами. Ігрова діяльність є провідною, тому що створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних інтересів, позитивних психічних якостей. Це дозволяє підготувати дитину для засвоєння складніших символів — систем соціальних знаків.

Ще ранньому віці з'являються і починають розвиватися елементи рольової гри. У рольової грі діти задовольняють своє прагнення сучасного життя з дорослими й у особливої, ігровий формі відтворюють відносини та діяльність дорослих людей.

У дошкільному віці гра стає провідним виглядом діяльності, але з оскільки сучасний дитина, зазвичай багато часу проведе уразвлекающих його іграх, - гра викликає якісних змін в психіці дитини. Ігрова дію носить знаковий (символічний) характер. Саме грі найяскравіше формується знакова функція свідомості дитини.

У рольової грі діти відбивають навколишнє їх розмаїття діяльності. Вони відтворюють сцени зі сімейного побуту, з трудової роботи і трудових взаємовідносинах дорослих, відбивають епохальні події та т. д. Отражаемая у невмілих дитячих іграх дійсність стає сюжетом рольової гри. Що ширшим сфера дійсності, із якою зіткнулися діти, тим ширші й різноманітніше сюжети ігор. Тому, природно, молодший дошкільник має обмежену кількість сюжетів, а й у старшого дошкільника сюжети ігор надзвичайно різноманітні

Водночас зі збільшенням розмаїття сюжетів збільшується тривалість ігор. Так, тривалість ігри в дітей трьох - чотирьох років не перевищує 10-15 хвилин, в чотирьох - п'ятирічних сягає 40-50 хвилин, а й у старших дошкільнят гри можуть досягати кілька годині і навіть протягом днів.

Не дивлячись те що, що є сюжети, загальні для дітей всіх дошкільних вікових груп, вони розігруються по-різному: у межах й того сюжету гра стає різноманітнішою у старших дошкільнят. Кожному віку властиво відтворювати різні боки дійсності всередині однієї й тієї ж самого сюжету. Ігровий сюжет, як і і ігрова роль, найчастіше не планується дитиною молодшого дошкільного віку, а виникає залежно від цього, який предмет попадеться йому під руки.

У ігровий діяльності найінтенсивніше формується психічні якості і особистісні особливості дитини. У грі складаються решта видів діяльності, які потім набувають самостійного значення. Ігрова діяльність впливає формування довільності в дітей віком психічних процесів. Та, у грі в дітей віком починає розвиватися довільне увага фахівців і довільна пам'ять.

Д. Б. Ельконін виділяє чотири рівні розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника:

- загальна тенденція розвитку сюжетно-рольової гри полягає у переході від ігор-маніпуляцій з предметами до виконання ролі як суспільно закріпленого зразка поведінки та взаємодії з іншими людьми;

- на І рівні змістом гри є дії з предметами, спрямовані на співучасника. Роль формується у дії;

- на ІІ рівні діти починають називати ролі. Виконання ролі полягає у реалізації відповідних дій;

- на ІІІ рівні основний зміст гри - виконання ролі, відповідних їй дій;

- на IV рівні основний зміст - виконання дій, пов'язаних із ставленням до інших людей.

 

2. Юнацький вік - період «кризи ідентичності» (Е. Еріксон)

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

В західній психології процес самовизначення позначається як процес формування ідентичності. Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як усвідомлення тотожності суб'єкта самому собі, неперервності власної особистості в часі вимагає відповіді на запитання: "Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?" В період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій та нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані з сімейними, тендерними, професійними ролями, в несуперечливу цілісність (яка я дочка й онучка, спортсменка і студентка, майбутній лікар і майбутня дружина), узгодити внутрішню оцінку себе та оцінку, що дається іншими.

Для розуміння специфіки цього періоду слід згадати епігенетичну теорію розвитку особистості Еріка Еріксона. Центральним для його теорії є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства психосоціальних стадій, всього їх вісім. Ці стадії є результатом закономірного розгортання "плану особистості", який успадковується генетично.

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний для неї час - "критичний період". Крім того, кожна стадія супроводжується кризою - деяким психосоціальним конфліктом, що виникає в результаті невідповідності між досягнутим рівнем психологічної зрілості особистості, що розвивається, і вимогами соціуму. Кожна така психосоціальна криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо криза розв'язується успішно, то его-ідентичність вбирає в себе новий позитивний компонент, а якщо конфлікт залишається нерозв'язаним, то его-ідентичності наноситься шкода, і в ній з'являється негативний компонент.

Юнацький вік, згідно Е. Еріксону, позначений найбільш глибшою кризою - "кризою ідентичності". Дитинство підходить до кінця і перед особистістю постає задача формування першої цілісної форми его-ідентичності. Підлітку слід зробити цілу серію соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Все це відбувається на тлі бурхливого фізичного зростання і статевого дозрівання.

Позитивним компонентом кризи ідентичності цього періоду є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент - рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається "дифузія ідентичності", що, у свою чергу, призводить до утворення "синдрому патології ідентичності".

Інтервал між юністю і дорослістю, коли молода людина прагне шляхом спроб і помилок знайти своє місце в суспільстві Е. Еріксон назвав "психологічним мораторієм". Це означає, що соціум, усвідомлюючи складність і важливість задачі цього періоду, дає молодій людині деякий час на завершення процесу формування зрілої его-ідентичності.

 

1 2 3 4 5