Зародження танцювального стилю street-jazz

План

Джаз-танець у контексті розвитку сучасного хореографічного мистецтва

Вуличний джаз – симбіоз різних танцювальних напрямків

Висновок

Список використаної літератури

 

Джаз-танець у контексті розвитку сучасного хореографічного мистецтва

У мистецькій культурі ХХ століття дедалі більшого розвитку набуває джазо­вий танець - сучасне хореографічне мистецтво із самобутніми образотворчими засобами та прийомами художньої виразності, характерними лише для нього законами і правилами виконання. Є багато шкіл джазового танцю, його послі­довників серед виконавців, постановників, дослідників, хореографів, а також найрізноманітніших, часом не схожих між собою напрямів: теп-танець, кла­сичний джаз-танець, шоу-джаз-танець, фольк-джаз-танець, стріт-джаз-танець.

Проблематику розвитку джаз-танцю як сучасного хореографічного мисте­цтва досліджували В. Д. Конен, Н. Е. Шереметьєвська, В. Ю. Нікітін, Д. І. Ша­риков. Валентина Конен у своїй фундаментальній праці присвяченій формуванню джазу як музикально-виражальної системи, естетики, процесові виникнення видів і жанрів торкається й іншої складової джазового мистецтва - танцю, зо­крема, розглядає становлення джаз-танцю в контексті історії джазового мисте­цтва. «Три основні моменти визначали яскраву новизну музики на менестрель- ній естраді:

- велика роль танцювального коріння і його оригінальне американське трак­тування;

- настільки ж важливе значення банджо, тісно пов’язаного з танцем.

За своїм зовнішнім оформленням «негритянський концерт», створений Ємметом, належав до типу естрадного вар’єте, де танцювальні номери завжди по­сідали визначене, чільне місце. Але концепція Єммета вийшла далеко за рам­ки стандартної практики: створені ним шоу-танці пронизували всю виставу»1. Вона також визначає досить високий рівень підготовленості та майстерності не лише музикантів-віртуозів джазової імпровізації, а й танцівників: «Від тан­цівника вимагалося найвище володіння технікою - точність і швидкість рухів, майже акробатична гнучкість, висока фізична витривалість». В. Конен кон­статує, що джаз-танець є невід’ємною частиною джазового мистецтва, у всій його виразній красі і багатогранності, з багатьма відтінками і течіями в істо­ричному розвитку. «. . . джаз породив багато різновидів - високих і непристой­них, витончених і простих, пов’язаних з європейською практикою і безмежно далеких від неї. Так, у 20-х роках він був невід’ємним від танцю і розважальної естради. »

Велике значення в дослідженні сучасного естрадного мистецтва належить Наталії Шереметьєвській, ідеться передусім про її вагомі праці, такі як «Танец на эстраде» (1985) та «Прогулка в ритмах степа» (1996). У першій монографії авторка аналізує й науково обґрунтовує етапи розвитку поширеного і попу­лярного жанру - естрадного танцю - від моменту його зародження наприкінці ХІХ       ст. до наших днів. Вона зазначає, що «в 60-х нарешті з’являється розумін­ня того, що джаз хоч і є явищем суперечливим, однак пов’язаний своїм корін­ням із народною творчістю, здебільшого з негритянською музикою»4. Хоч би як намагалися свого часу створювати залізну завісу між двома протилежними світами та час розставив усе на свої місця. Виявилося неможливим створити штучну, ізольовану культуру, її не сприймала молодь, цікавлячись новими, про­гресивними течіями

«Несмілива спроба створити свій, радянський, побутовий танець не приносила успіху, а молодь наполегливо хотіла танцювати що-небудь нове».

У другій праці подано історію теп-танцю від часу його виникнення в Аме­риці у середині ХІХ ст. (на основі численних американських першоджерел) до періоду розвитку і занепаду його в Радянському Союзі. Зокрема розглянуто внесок українських майстрів танцювального мистецтва Миколи Александрова і Ніни Боярської у розвиток джаз-танцю: «Він [М. Александров] почав свою кар’єру ще до революції, отримавши вишкіл у танцювальній українській трупі «Боррі», що складалася з чотирьох танцівників-піруетистів, і навіть переріс своїх учителів віртуозністю виконання.

Нікітін Вадим Юрійович - один із провідних фахівців у галузі сучасної хореографії Росії, професор кафедри естрадного танцю МДУКМ, доцент ка­федри сценічного танцю Російської академії театрального мистецтва, прислу­жився вивченню сучасного танцювального мистецтва своїми монографіями «Модерн-джаз танец. Этапы развития. Метод. Техника» (2004), «Композиция урока и методика преподавания модерн-джаз-танца» (2006), «Стрейчинг в про­фессиональном обучении современному танцу: Методическое пособие» (2005). У згаданих працях розглянуто питання історії розвитку, технічних принципів джазового танцю та методики викладання модерн-джаз танцю.

Серед українських дослідників джазового танцю і сучасного хореографіч­ного мистецтва загалом треба зазначити доробок Дениса Ігоровича Шарикова, кандидата мистецтвознавства, балетмейстера, доцента кафедри теорії та історії мистецтва Київського державного інституту декоративно-прикладного мисте­цтва і дизайну імені Михайла Бойчука, автора праць «Класифікація сучасної хореографії» (2008), «Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ       століття» (2008), «Contemporary dance» у балетмейстерському мистецтві: Навчальний посібник» (2010). Досі дослідники сучасного хореографічного мистецтва ХХ ст. розглядали лише окремі аспекти сучасного танцю, натомість Д. Шариков започатковує його систематизацію і класифікацію, досліджуючи явище в процесі історичного розвитку. Д. Шариков обстоює ідею виокремлен­ня у вітчизняній науці спеціальної галузі знань: «Хореологія (від грец. - танець, Лоуод - вивчати) - це наука про теорію й історію хореографічної куль­тури (танець, балет, види хореографії, хореографічну критику, інноваційні тех­нології в теорії й практиці хореографії). Ця спеціальність досліджувала б такі напрями: історичний, теоретичний, практичний, інтеграційний».

Сучасна хореографія - надзвичайно багатогранна у своїх проявах її не­можливо досконало описати, кожного дня народжується новий напрям, новий стиль, нове прочитання тих чи інших принципів танцювального мистецтва. Важливе місце у цьому яскравому потоці посідає джаз-танець як першоджере­ло багатьох напрямів і стилів. Сьогодні джаз-танець вже має чітке визначення.

Джаз (від англ. jazz: як дієслово - збуджувати, активізувати, захоплювати; як іменник - міць, поривчастість, екстаз) це:

  1. Жанр професійної музики, що виник на початку ХХ ст. в південних шта­тах США внаслідок взаємодії африканської та європейської танцювальної му­зики. Джерелами джазу були імпровізаційні форми негритянської народної му­зики, зокрема, спіричуелс, блюз, регтайм, а також танцювально-побутова му­зика білих переселенців. Для джазу характерні: імпровізаційність, підвищена емоційність, витончена ритмічність (синкопованість, поліфонія)8.
  2. Стиль у сучасній хореографії афро-американського походження. Сьогодні в сучасній хореографії (танці й балет) джаз має свої характерні ознаки: акцент на емоційному стані та індивідуальній виконавській майстерності людини, яка імпровізує на джазову, популярну чи іншу музику, на «свінгуванні та пульса­ції», повній розпружності тулуба, позі «колапсу», значної рухливості корпусу, рук, обертових рухах тазостегнової частини тіла, багатосинкопованості в рухах. Джаз, крім того, відзначається ще й витонченою ритмічністю рухів усього тіла танцівника й окремих частин як по горизонталі, так і по вертикалі сценіч­ного простору.
1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні