«Опыты» М.Монтеня

не тільки нашому сучасникові, а й сучаснику Монтеня. В той самий час у цих звичаях очевидне раціональне зерно. “”Я і ти” для них так само байдуже, як “ти і я”” – цей приклад вказує на надмірну шанобливість французів.

 Врешті-решт, вивчаючи різні звичаї давніх римлян, ми доходимо до останньої фрази – “Але про всі ці речі написані цілі томи”. Як, питаємо ми, і все? Ніякого висновку, ніякої сильної ідеї на завершення. . . Навіть у “Фастах” Овідія, хоч у скільки разів більш обмеженим був світогляд творчої людини в його час, було більше ідей. Але. . . Не забуваймо, що Монтень жив у часи, коли відкрита критика каралася церквою і законом. Більш уважно передивившися наведені давньоримські звичаї, ми помітимо, що в них багато чого спільного не тільки з тогочасним французьким – а й з нашим, сучасним забобонним світом. Людина як тоді, так і тепер накладає на себе дивні, часто безпідставні обмеження. Отже, головна ідея есе: звичаї модифікуються, набувають нової форми та змісту, але сутність їхня – та сама. Вражає розуміння Монтенем, людиною своєї епохи, психології людини

Він спостерігає такі тонкі деталі людської душі, про які не мріяли навіть генії наступних кілької століть.

“Імператор повинен вмирати стоячи!” – цей вислів імператора Веспасіана Монтень робить нібито епіграфом для даного есе. Отже, його ставлення ясне з самого початку. Монтень – палкий противник неробства, не тільки особистого, що притаманне окремій людині, а й неробства цілих верств, нашою сучасною мовою – соціальних груп. Монтень створює образ “рішучого і сміливого монарха” – прикладом того ставить султана турецького Селіма Першого – який завжди сам веде військові походи. “Жоден кормчий не виконує своїх обов’язків, сидячи на березі”. Монтень гнівно викриває тих монархів – в даному випадку зокрема іспанських та португальських – котрі, сидячи у своїх теплих палацах, “керували” завоюванням неосяжних просторів Америки та Африки. Основну частину есе займає історія Молея Молука, африканського правителя, який здобув перемогу над королем португальським. Автор щиро захоплюється героїзмом Молея: “Хто довше за нього жив у самому передпокої смерті? І хто вмер до такого степеня стоячи, як він?”

 У цьому есе Монтень робить висновок: “Найвищий прояв мужності перед лицем смерті, і найприродніший до того ж – дивитися на неї не тільки без страху, а й без тривоги, продовжуючи в її чіпких обіймах рішуче дотримуватися звичайного способу життя. “ Власне, назва есе - “Проти неробства” – повинна була б бути дещо модифікована, приміром, “Проти неробства правителів”. Історія про Молея – з недавнього для Монтеня минулого, себто його інтереси торкаються не тільки хрестоматійної, давно вивченої античної політики, а й сучасної йому.

 “Не варто завжди і в усьому триматися своїх звичок та схильностей. Найважливіша з наших здатностей – це вміння пристосовуватися до найрізноманітніших звичаїв. Неухильно дотримуватися за власною волею або в силу необхідності одного й того самого способу життя – значить існувати, а не жити. Найкращі душі – ті, в яких більше гнучкості та різноманітності. “ – так починає есе Монтень. – “Якби мені було дано вирізати себе за своїм смаком, то нема такої форми – хоч яка б вона була

1 2 3 4 5

Похожие работы