«Опыты» М.Монтеня

прекрасна – в яку я бажав би втиснутися з тим, щоби ніколи вже з нею не розлучатися. Життя – нерівне, неправильне та багатоманітне пересування. “

 Глибина розуміння людської душі Монтенем і тут вражає. Відійшовши від своєї звички ілюструвати усе цитатами та сюжетами античності, він вдається до самоаналізу. “Більшості умів, щоби ожити, потрібні нові враження: мені ж вони потрібні більше для того, чтобі прийти до себе та заспокоїтися, бо найголовніше зайняття – самопізнання. “Ось, либонь, найважливіше кредо Монтеня. Самопізнання, інтравертність, намагання зрозуміти світ через себе, а не себе через світ. Далі автор аналізує різноманітні особливості свого характеру. Він підкреслює, що його незвичайність та холодність у спілкуванні позбавила його прихильності багатьох людей, але водночас він здатен заводити міцну і піднесену дружбу. Далі Монтень переходить до стосунків між слугами та панами, і доходить висновку, що “нелюдяно та вкрай несправедливо надавати настільки велике значення неістотній, дарованій долею перевазі, і порядки, встановлені в домах, де різниця між панами та слугами відчувається найменш різко, здаються мені найкращими. “ Звідки такий гуманізм, такий нетрадиційний підхід в епоху кривавих винищень цілих народів за релігійною, соціальною ознакою, в вік колонізації та работоргівлі, насилля та темряви?

 Монтень – прагматик, а в двадцятому столітті неодмінно був би екзистенціалістом. “Забудьте про виразність та тонкість:у повсякденному побуті достатньо толкового викладу думки. Якщо від вас цього хочуть, плазуйте по землі”. І тут же він не жаліє вчених (чий авторитет, лише частково визнаний церквою, у тогочасному суспільстві був величезний):”Ученим властиво перепинатися через цей камінь

Вони люблять виставляти на позір свою освіченість та повсюду пхають свої книги. “Подальші роздуми стосуються жінок: чи варто їм залишати царину дітонародження та любовних стосунків та займатися наукою?

 “Усамітнення, яке я проповідую, полягає головним чином у перенесенні моїх уподобань та думок на самого себе и в обмеженні та скороченні не тільки моїх зусиль, а й моїх турбот та бажань. . . “ Згадуються Епікур, Діоген, уся та тисячолітня традиція життя у діжках з-під капусти. Але що ж то за три види спілкування? Отже, це – спілкування з самим собою, зі своїм “Я”; спілкування з жінкою, в якій Монтень, окрім власне жіночого, знаходить багато розуму та смислу, або з другом, “недурною і цікавою людиною”; і спілкування з Книгою. Про свою любов до Книги Монтень повідає у кінці есе. “Книги посідають багато приємних якостей: але не буває добра без худа, у книг є свої недоліки. Читаючи, ми вправляємося душою, але не тілом, котре також не треба залишати. “ Отже, за великим рахунком, автор залишає питання відкритим, закривши перед тим усі аспекти проблеми.

Остання глава “Дослідів” – “Про досвід” – повинна була б завершувати третю книгу зокрема і всю працю в цілому. Але вона виглядає скоріше не як жирна крапка, а як розважливе напучування читачеві: “Найпрекраснішим, як на мене, життям живуть ті люди, котрі рівняються на загальнолюдську мірку, в дусі розумі, але без усяких чудес та незвичайностей. Старість же потребує більш м’якого ставлення. Хай буде милостивий до неї Бог здоров’я та мудрості, та хай допоможе він їй проходити життєрадісно та в постійному спілкуванні з

1 2 3 4 5

Похожие работы