Адаптация к абиотическим факторам среды

План

Вступ.  

Ультрафіолетове випромінювання.  

Видиме випромінювання.  

Інфрачервоне випромінювання.  

Адаптація до температури.  


Вступ

Для свого нормального розвитку і функціонування будь-який живий організм повинен зберігати сталість внутрішнього середовища організму – гомеостаз.

Зміна цієї сталості (гомеостаза) – дезадаптація може привести до загибелі організму. Найбільш жорстка константа – кислотна-лужна рівновага (зрушення рН на 0,4 призводить до загибелі). Тому будь-який організм повинен пристосовуватися (адаптуватися) в умовах зміни екологічних факторів. Під адаптацією розуміють сукупність морфологічних, фізіологічних, генетичних і поведінкових пристосувань до певних умов середовища.

Адаптація здійснюється за допомогою нервової й ендокринної систем.

У живих організмів є три види регуляції:

1. Гуморальна (рідинна) – регуляція через рідинне середовище організму (кров, лімфу, тканинну рідину). Це найдавніший вид регуляції. Він був характерний для давніх організмів.

Основні недоліки цього виду регуляції:

  • уповільнена реакція – регуляція діється протягом певного часу (наприклад, при прийманні таблеток, уколах);
  • відсутність конкретного адресата (впливає на багато органів і систем організму з появою побічних ефектів. Наприклад, при прийманні аспірину спостерігається внутрішньошлунковий крововилив – 1 таблетка – 0,5 мл крові).

2. Нервова регуляція

З'явилася у ході еволюції живих організмів. При цьому типі регуляції вплив фактора сприймають рецептори (нервові закінчення), що передають сигнал аналізаторам (групи рецепторів – органи чуттів), і далі в центральну нервову систему (головний і спинний мозок), яка приймає рішення і віддає виконавчу команду (відповідна реакція).

Переваги цього виду регуляції полягають в швидкості реакції (до 110 м/с), а також у впливі на конкретний орган.

3. Гормональна регуляція є різновидом гуморальної регуляції. Здійснюється за рахунок гормонів, тобто речовин, що виробляються в залозах внутрішньої секреції. Це цілеспрямований тип регуляції, проте вона відбувається поволі.

Розглянемо вплив абіотичних фізичних (кліматичних) факторів середовища на живі організми й їх пристосування (на прикладі адаптації до температури).

У відношенні до сонячного випромінювання організми стоять перед дилемою: з одного боку , пряме впливання світла на протоплазму смертельно для організму , з іншого боку – світло служить первинним джерелом енергії (про це окрема лекція про харчові ланцюги), без якого не можливе життя.

Ультрафіолетове випромінювання.

Вищі і нижчі організми по-різному реагують на випромінювання цього діапазону. Вся ділянка ультрафіолетових променів згубна для бактерій. Знищувальна дія підсилюється за наявності у середовищі кисню. Ультрафіолетове випромінювання гальмує також розвиток грибів й вбиває їхні спори. Вищі рослини в принципі не вимагають ультрафіолетового випромінювання для нормального розвитку.

Тварини, що мають великі розміри тіла, передусім, птахи і ссавці (в тому числі і людина), потребують деякої кількості ультрафіолетового випромінювання у зв'язку із синтезом вітаміну Д (відповідає за міцність кісток скелету). Проте передозування випромінювання кварцовою лампою у людини призводить до опіків, а у дрібних тварин ультрафіолетове випромінювання може викликати загибель.

Видиме випромінювання.

1 2 3