Адресные социальные пособия

грн. Проте різниця між фактичним фінансуванням і тим, що передбачено законом, складає 12-13 млрд. грн. А будь-який дефіцит, як відомо, створює підгрунтя для корупції і зловживань. Крім того, таке фінансове навантаження навряд чи зможе потягнути бюджет будь-якої європейської країни. Тому чиновникам довелося вибирати між підтримкою окремої групи населення і розвитком економіки в цілому.

Кабмін затвердив програму заміни пільг адресною грошовою допомогою. Ця стратегія складалася з трьох етапів. Перший етап передбачав створення законодавчої бази і розробку механізмів виплати грошової допомоги пільговикам у житлово-комунальній галузі. На другому етапі адресна допомога мала б розповсюджуватися на інші види пільг (транспорт, зв’язок). Третій етап мав завершитися у 2006 році повним переходом на адресну допомогу. Проте фактично програма зазнала краху, навіть не розпочавшись. Влада обмежилася експериментами у двох регіонах України.

Взагалі існує чимало противників і прибічників заміни пільг адресною допомогою. Ті, що „проти”, здебільшого апелюють цифрою у 1,5 млрд. грн. , на яку, за їх підрахунками, збідніє населення України. Чимало пільговиків можуть взагалі опинитися без грошової допомоги. Адже кошти на адресну допомогу в бюджет не закладені в достатній кількості.

Противники реформи ставлять за приклад монетизацію в Росії, що стартувала з 1 січня 2005 року і фактично одразу зазнала краху. Повністю монетизували ці кошти лише 4 регіони, 17 зробили це частково. Наслідком введення адресної допомоги стали багаточисельні мітинги проти політики Володимира Путіна, а його рейтинг вперше впав нижче 50%

Прибічники ж „адресної” реформи говорять про чисельні зловживання на „пільговому полі”. Як приклад, — затримання на одному з вокзалів країни 26-річного „пільговика”, який намагався проїхати в дизель-поїзді по пенсійному(!) посвідченню. Крім того, введення адресної допомоги дозволить державним транспортним підприємствам отримати „живі кошти” від колишніх пільговиків. Що, відповідно, значно поліпшить їх матеріальний стан і фактично припинить хвилю страйків.

Інша ситуація на селі. Адже чимало сільських пенсіонерів, чорнобильців чи інвалідів не в змозі користуватися пільгами в достатній кількості, а зайві 150-200 грн. , певно, нікому не завадять. Крім того, як бути пільговику, який роками прикутий до ліжка? В транспорті він не їздить, а на ліки гроші потрібні. . .

Тож перш ніж розпочинати реформування пільгових програм, напевно, варто спочатку почути голос населення, зважити усі „за” і „проти”, а вже потім „наступати” на російські граблі. Проте владі зараз не до адресної допомоги і глобальних реформ.

Слід звернути увагу на те, що адресна допомога в Україні вже існує, а механізм її надання – законодавчо закріплений і діє вже декілька років. Саме це і дає нам сьогодні право судити про те, які будуть наслідки заміни всіх існуючих пільг.

Де–юре поняття адресної допомоги було введено Постановою Кабінету Міністрів «Про впровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим родинам» від 22 лютого 1999 року. Стаття 46 прийнятої в 1996 році Конституції визначила, що соціальні виплати повинні забезпечувати рівень життя, не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак у той час соціальне законодавство України ще не оперувало такими поняттями, як соціальні стандарти, прожитковий мінімум і т. д. Постанова Кабміну лише обрисувала схему майбутньої системи. Законодавчо врегулювати механізм її роботи стояло парламенту.

15 липня 1999 року Верховна Рада третього скликання прийняла Закон «Про прожитковий мінімум». Згодом в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы