Адресные социальные помощи 2

виходячи з «дозволу», даного статтею 5 закону про допомогу малозабезпеченим родинам, був установлений рівень забезпечення прожиткового мінімуму в розмірі 50 грн. Це притім, що сам прожитковий мінімум у 2001 році складав 311,3 грн. ! Забезпечення на рівні 16% виглядало настільки цинічно, що в справу втрутився Президент. Утім, у відповідь на його розпорядження «Про поліпшення соціального захисту малозабезпечених родин» від 18 квітня 2001 року Верховна Рада збільшила з червня рівень забезпечення лише на 15 грн.

При існуючих нині «особливостях національного законодавства» у випадку, якщо адресна допомога буде розраховуватися виходячи з величини прожиткового мінімуму, ніщо не перешкодить через визначений час «замінити» її на таку ж адресну допомогу, але вже з розрахунку рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Так, підмінюючи одне поняття іншим, виправдуючи невиплати відсутністю засобів у бюджеті, можна остаточно зруйнувати всю систему соціального захисту України. У такій ситуації ліквідація пільг може привести до миттєвого зубожіння широких шарів населення і різкому розшаруванню суспільства. Щоб не допустити цього, необхідно до початку переходу до системи адресної допомоги переглянути всі положення соціального законодавства і максимально убезпечити громадян від можливих негативних наслідків різних політичних компромісів.

До основних чинників, які можуть і в подальшому перешкодити впровадженню системи адресної (грошової)допомоги, належать:

• заполітизованість питання пільг та адресної грошової допомоги і, як наслідок, брак консенсусу і неможливість ухвалення законодавчого рішення про реформування;

• спротив груп інтересів, зокрема малозабезпечених громадян, які заміну пільг на адресну допомогу асоціюватимуть з позбавленням пільг.

Окрім того, ефективному реформуванню можуть зашкодити:

• високі адміністративні витрати на даному етапі реформи та на подальше функціонування системи адресної допомоги (розроблення системи адресної допомоги, створення (розширення) інфраструктури для її надання, підтримка реєстру, проведення роз’яснювальної роботи, контроль за цільовим характером використання допомоги, якщо вона надається в грошовій формі тощо);

• збільшення навантаження на бюджет внаслідок усунення перехресного субсидування пільг підприємствами – надавачами пільгових послуг

Якщо додаткові ресурси не буде знайдено, це може призвести до зменшення підтримки населення і зростання соціальної напруги;

• небажання колишніх пільговиків платити за послуги (наприклад, за проїзд у транспорті). Зменшити зазначені ризики може допомогти широкомасштабна інформаційно-роз’яснювальна робота уряду щодо доцільності реформування системи пільг. Необхідним також є проведення соціологічного опитування щодо ставлення населення до реформування системи пільг для виявлення ставлення певних соціальних і демографічних груп до реформування взагалі та скасування/заміни певних видів пільг і подальшого використання результатів опитування під час інформаційно роз’яснювальної кампанії та розроблення рішень щодо реформування.

2. Причини не користування пільгами серед бідних

Сьогодні в Україні система пільг спрямована на вирішення двох принципово різних завдань. Перше – це надання привілеїв окремим категоріям населення, які влада прагне виділити із загальної сукупності, незалежно від рівня доходу. Існування пільг такого роду значною мірою є тягарем для системи соціального захисту населення країни. Друге завдання – це підтримка соціально уразливих верств населення, що можна вважати специфічною формою адресної соціальної допомоги. Сучасна державна політика щодо соціального захисту населення повинна виступати цілеспрямованою дією, безпосереднім чи опосередкованим впливом на повсякденне життя суспільства, стати підсумком великої кількості програм, законодавчих намірів та організаційних взаємодій. І повинна вона розроблятися з метою досягнення поставлених цілей або певного результату, хоча не завжди

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы