Адресные социальные пособия 1

індивідуальному рівні.

Основними аргументами на користь адресності є принципи ефективності та рівності. Адресність має бути більш ефективною, ніж універсальність, оскільки гроші не витрачаються на тих, хто не потребує цього, а також не створюється надлишок ресурсів у тих, хто отримує допомогу (тобто люди з певними проблемами отримують лише стільки, скільки їм потрібно). Для досягнення більшої ефективності існують чотири основні перешкоди:

1. Для того, щоб потрапити у фокус соціальної політики, необхідно, щоб основні характеристики індивідів були чітко визначені. Необхідно провести перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання таких опитувань показує, що часто вони надто агресивні, складні чи принизливі.

2. Існує також проблема визначення та встановлення меж надання допомоги, тобто за яких умов припиняється надання допомоги. Проблему зазвичай називають "пасткою бідності" в соціальному забезпеченні, коли людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки дещо збільшуються. Але подібну ситуацію спостерігаємо і в інших випадках. Наприклад, людина з функціональними обмеженнями, яка навчилася протистояти певному безсиллю, може втратити допомогу, або особа, яка користується суспільним житлом, повинна буде звільнити будинок (як це трапляється в США).

3. Адресний розподіл благ не завжди охоплює всіх малозабезпечених. Люди часто не звертаються за соціальною допомогою частково тому, що нічого не знають про її існування, частково, бо не вірять у можливість отримання допомоги або через складність процедур реєстрації, а також тому, що соромляться "стигматизації"

4. Ефективність адресності не обов'язково означає те, що допомога спрямована на тих, хто має найбільші потреби. Існує явище, яке називається "парадоксом" адресності: забезпечення людей, чиє становище є найскрутнішим, потребує більше ресурсів, чим більше їх потреб задовольняти; натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їх базові потреби при меншому використанні ресурсів.

Адресність соціальних допомог розглядається у двох аспектах:

• здатності системи забезпечувати відповідну допомогу саме тим, хто її дійсно потребує;

• унеможливлення доступу до коштів допомог тих, до кого вона не скерована.

Для характеристики адресності допомог використовують коефіцієнт доступності допомоги (КДД):

КДД=А'×А, де

А' - частка осіб, котрі отримують допомогу;

А - частка осіб, які потенційно мають право на отримання допомоги.

Відомо два типи помилок у наданні населенню адресної допомоги: помилки "включення" та помилки "невключення" або неповного охоплення. Якщо допомогу отримує сім’я (домогосподарство), котра насправді її не потребує, то це - помилка "включення", що призводить до перевитрат соціальних коштів, і, як наслідок, зменшення коштів на допомогу дійсно тим, хто її потребує. Помилка "невключення" (чи неповного охоплення) виникає тоді, коли допомогу не отримують ті, кому вона дійсно потрібна. У такому випадку треба констатувати неефективність соціальної програми. Зменшуючи ймовірність появи одного виду помилок, збільшують ймовірність прояву іншої помилки, (виникає певна взаємокомпенсуюча залежність). Адресність допомог ніколи не повинна бути самоціллю, а лише засобом ефективного використання коштів.

Є три основні способи визначення адресування соціальних допомог:

1. Перевірка засобів існування - один із способів визначення відповідності критеріям надання допомоги тим, хто за нею звертається. Допомога виплачується лише особам, чий рівень добробуту, сформований за всіма можливими доходами, є нижчим за визначену межу. Перевірки можуть проводитись формально (документально) або ж шляхом реальної вибіркової перевірки матеріальних та економічних засобів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы