Альтернативное образование в современных условиях

План

Вступ.

Приватна освіта.

Дистанційна освіта.

Освіта дітей з вадами.

Висновки.

Література.  

Вступ

Удосконалення системи освіти завжди було і залишається однією з тих проблем, вирішення якої є запорукою і умовою цивілізованого, сталого розвитку суспільства. Саме тут, як відомо, забезпечуються соціальні, культурні, ціннісні, професійні тощо складові його життєдіяльності. Можна сказати і так, що освіта у сучасному світі стає все більш важливим стратегічним ресурсом, чинником соціальної безпеки.

Інколи можна чути твердження, що як такої кризи освіти в Україні немає, що проблеми освіти викликані тільки економічною та соціальною кризою, а сама по собі освітня система знаходиться в достатньо дієздатному стані. З цієї точки зору вихід України з економічної кризи, досягнення нею необхідних темпів економічного зростання дозволять збільшити фінансування освітньої системи і тим самим вирішити всі її проблеми. Однак аналіз існуючого стану справ у загальносвітовому контексті, порівняння проблем вітчизняної освіти з тими, що припадає вирішувати освітнім системам інших країн, підводять до іншого висновку: криза освіти в Україні не зводиться лише до соціально-економічної кризи. При цьому ніхто не заперечує, що соціальна ситуація надзвичайно загострила проблеми української освіти у порівнянні з тим, що відбувається в інших країнах.

Саме в цьому контексті Державною національною програмою “Освіта. Україна ХХІ століття” визначені причини кризи освіти в Україні.

1. Крах соціального експерименту побудови тоталітарної держави, який зруйнував усі традиційні принципи та норми освіти і виховання.

2. Вплив глобальної світової кризи освіти та культури

3. Девальвація соціальної цінності інтелекту, що призвело до зруйнування соціальних цілей і функцій освіти.

4. Зайва ідеологізація освіти, ігнорування національних особливостей.

5. Залишковий принцип фінансування системи освіти, що призвело до значного погіршення її матеріально-технічної бази.

6. Відсутність науково обґрунтованої теоретичної моделі розвитку системи освіти [1].

Джозеф Стетар у дослідженні “Оновлення та реформа вищої освіти: приватна вища освіта в Україні у 1991-1996 роках” визначив цей період історії освіти в Україні як “другу революцію в освіті” (перша відбулась після 1917 року). Ця революція спрямована, зазначає дослідник, на радикальну та глибоку перебудову системи вищої освіти. Можливо, вона суттєво змінить, якщо не знищить офіційний догматизм в освіті, введе елементи плюралізму та академічної свободи. Ці зміни сприятимуть реабілітації української мови та гуманітарних наук, активізують введення елементів індивідуальної роботи зі студентами в процесі навчання. Бьорн Віттрок та Шелдон Ротблетт у порівняльному нарисі американських та європейських університетів так характеризують ситуацію в Україні: “Розчарування в державному плануванні, командній економіці, масштабній бюрократичній системі,. . . падіння режимів колишнього Радянського Союзу, як і очікувалось, призвели до пошуку нових шляхів організації, розвитку і фінансування вищої освіти заради досягнення трьох цілей – економічного розвитку, соціальної мобільності та якості” [2, с. 10].

Приватна освіта

Одним з найважливіших напрямків реформування вищої освіти в Україні є виникнення вузів недержавної форми власності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы