Американский структурализм (дескриптивизм) и Генеративизм - исторические течения лингвистики

властивості звуків) і частково психологію мо­влення. Мікролінгвістика — це власне лінгвістика, яка є основним об'єктом дослідження дескриптивістів. Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до «фізіологічної сфери стимулів і реак­цій». Дескриптивісти єльської школи свідомо відмежу­валися від значення. Пояснення мовних явищ через ка­тегорії мислення і психіки людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. mentalis «мисленнєвий») і вва­жав його головною перешкодою перетворення лінгвісти­ки на точну науку. Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної системи як су­купності деяких одиниць і правил їх розташування.

Загальний метод дескриптивістів ґрунтується на стру­ктурних властивостях мови, які можуть бути виражені в абстрактних термінах і поняттях. Звідси їх прагнення до формалізації опису, до репрезентації його у вигляді суво­рої й лаконічної системи постулатів і визначень, запози­чених із математики й математичної логіки.

Основними методиками дослідження мови дескрип-тивістами є дистрибутивна й безпосередніх складників (див. розділ «Методи мовознавства»). Очевидною є фети­шизація дистрибутивної методики. Дистрибуція (суку­пність усіх оточень елемента, в якому він трапляється), за Блумфільдом, — це єдина мовна універсалія (інші мовні універсали він не визнавав). Харріс у праці «Ме­тод у структуральній лінгвістиці» (1948) наголошує: «Головною метою дослідження в дескриптивній лінгві­стиці, а разом із тим і єдине відношення, яке буде розглядатися в цій праці, є відношення порядку розташу­вання (аранжування) або розподілу (дистрибуція) в процесі мовлення окремих її частин чи ознак стосовно один одного».

Американські структуралісти детально опрацювали методику дистрибутивного аналізу, визначили його рів­ні та сфери застосування

Найуспішніше ця методика «спрацьовувала» у застосовуванні до тих елементів мовної системи, які не мають плану змісту (значення), тобто до одиниць фонетичної системи. Однак дескрип-тивісти проголосили ізоморфізм дистрибутивної ме­тодики, тобто придатність її застосування до всіх мов­них рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

1) членування тексту на мінімальні для певного рів­ня одиниці (фони, морфи), встановлення їх дистрибу­ції і визначення на цій основі структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

2) встановлення дистрибуції структурних одиниць і об'єднання їх у дистрибутивні класи;

3) побудова моделей мови на певному рівні її струк­тури;

4) побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію всіх рівнів.

Дескриптивісти створили вчення про різні типи дис­трибуції, сформували загальні принципи ототожнення варіантів мовних одиниць. Вони вважали, що можна повністю описати мову виключно на основі дистрибуції. Ними описано фонологічні системи багатьох мов, до­сліджено суперсегментні явища (тон, наголос, явища стику). Жоден структурний напрям не залишив стіль­ки фонологічних описів мов світу, як дескриптивізм. Створено чимало праць і з морфології. Описано різні типи морфем, причому поняття морфеми розширено внаслідок виокремлення суперсегментних, злитих, за­перечних та інших морфем. Особливо цінними праця­ми з морфології багатьох мов є студії Найди, Грінберга, Харріса, Хоккета, Гарвіна, Вьогліна. Якщо традицій­на морфологія йшла від слова, то дескриптивна — від морфеми.

Дескриптивісти слово як основну одиницю мови не виділяли і трактували його як ланцюжок морфем. Син­таксис розглядали як продовження морфології: конс­трукції описували через морфеми, що до них належали, як лінійну модель, що складається з ядра й ад'юнктів (праці Фріза, Харріса, Найди). У синтаксичних дослі­дженнях, крім дистрибутивної методики, використову­вали аналіз за безпосередніми складниками (праці Чет-мена). Одиниці, більші за речення, не

1 2 3 4 5 6

Похожие работы