Американский структурализм (дескриптивизм) и Генеративизм - исторические течения лингвистики

розглядали, бо вва­жали, що вони знаходяться за межами структури мови. Винятком було дослідження Харріса «Аналіз дискур­су» (1952).

Детальний опис дескриптивної методики дано в під­ручнику Г. Глісона «Вступ до дескриптивної лінгвісти­ки» (1955). Процедуру формалізації опису мови найпов­ніше викладено у праці Харріса «Метод у структураль­ній лінгвістиці», яку опубліковано в 1951 р. (у 1961 р. цю книжку перевидано під назвою «Структурна лінгві­стика»). Вона підсумовує розвиток дескриптивної лінг­вістики.

Дескриптивісти значно збагатили метамову лінгвіс­тики, створили чимало нових термінів, які відобража­ли специфічні риси їх наукової парадигми. Новим для мовознавства було введення тріад термінів для позна­чення одиниць мовлення, одиниць мови та їх варіантів (фон — фонема — алофон, морф — морфема — аломорф та ін. ). Метаапарат дескриптивістів вичерпно представлено у «Словнику американської лінгвістич­ної термінології» Е. -П. Хемпа (1957).

Отже, американські дескриптивісти розвинули мето­дику лінгвістичних досліджень, стали активно застосо­вувати математичні методи, що об'єктивізувало резуль­тати дослідження й наблизило лінгвістику до точних наук. Водночас вони звузили лінгвістичну проблема­тику. Уже в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський, який був одним із структуралістів, та його прибічники довели неспроможність дескриптивізму вирішити багато те­оретичних і практичних завдань. Прийоми сегмен­тації й дистрибуції були корисні на певних етапах фонологічного й морфологічного аналізу, однак для розв'язання інших проблем мало що давали. Спро­щене розуміння мови, перебільшення значення дис­трибутивного аспекту мови, ігнорування соціально-історичних умов функціонування мови і людського чинника взагалі призвели на початку 60-х років до кризи дескриптивної лінгвістики

Однак методичні прийоми дескриптивістів не втратили свого значен­ня донині.

2. Генеративізм 

У другій половині 60-х років виникає трансформа­ційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. to generate «породжувати»), або породжу­вальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризу­ється проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів поро­дження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський1 (нар. 1928 p. ). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. сам Харріс відчував обмеженість методики дис­трибуції й аналізу за безпосередніми складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративіз­му є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних струк­тур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавс­тва Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує на зв'язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіансь­кого раціоналістичного методу пізнання. Американ­ський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

Останнім часом у науковій літературі це прізвище передають як Чомський або Чомські, що відповідає англійському написанню

1 2 3 4 5 6

Похожие работы