Американская экономическая школа

Американська економічна школа

Вагомий внесок у формування неокласичного напряму економічної думки здійснив видатний вчений, засновник американської школи маржиналізму Джон Бейтс Кларк (1847—1933), автор праць "Філософія багатства" (1886),: "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополії" (1901), "Сутність економічної теорії" (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї та неординарність аналізу дали змогу американському досліднику сформулювати ряді нових ідей, які лягли в основу неокласичної економічної теорії.

Основні теоретичні здобутки Дж. Б. Кларка:

Розвиток методології економічних досліджень на основі учення про статику і динаміку. За аналогією з теоретичною механікою вчений поділив! економічну теорію на три розділи.

Перший розділ, присвячений дослідженню "універсальних законів багатства", до яких вчений відносив:

— Закон граничної корисності. Стверджуючи, що "принципи, які управляють господарством ізольованого індивідуума, продовжують керувати й економікою сучасної держави", вчений дотримувався традиційного для маржиналізму визначення граничної корисності як "корисності, яку має останній із ряду однакових предметів". На відміну від європейських маржиналістів, він вважав, що:

1) оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійснюють не окремі індивіди, а групи (класи) покупців. Відтак гранична корисність є корисністю блага, яке певний клас покупців може придбати на свою останню грошову одиницю;

2) ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пучок елементарних корисностей", оскільки будь-який товар має перелік властивостей, кожна з яких приваблює свою групу покупців.

Видатний американський економіст Джон Бейтс Кларк (1847—1933) народився в місті Провіденсі штату Род-Айленд.

Закінчивши Амхерстський коледж, Кларк, як і більшість американців того часу, продовжив освіту в європейських університетах Гейдельберга та Цюриха. Своїм учителем та наставником з економічної науки він вважав одного із засновників німецької історичної школи Карла Кніса, лекції якого слухав у Гейдельберзькому університеті.

Сприйнявши ряд ідей історичної школи, Дж. Б. Кларк не став її адептом і пішов власним шляхом у науковій та викладацькій діяльності. Протягом 1872—1895 pp. він викладав економіку в ряді американських коледжів в тому числі в Карлтонсь-кому коледжі (Мінесота), де серед його учнів був майбутній відомий економіст, засновник американського інституціоналізму Т

Веблен. З 1895 по 1923 р. вчений працював у Колумбійському університеті. Він став одним із засновників та першим президентом Американської економічної асоціації (1893—1895), що засвідчило високий авторитет та визнання заслуг Кларка у розвитку економічної науки.

У 1877 р. вчений опублікував низку нарисів, які згодом увійшли до книги "Філософія багатства" (1886). Ця праця засвідчила помітний вплив історичної школи на методологію економічних досліджень Дж. Б. Кларка, його прагнення поглибити етичні засади економічного аналізу, зробивши акцент на морально-психологічних основах багатства. Критикуючи класичну економічну теорію як "апофеоз егоїзму", вчений обґрунтовував необхідність державного втручання в економіку з метою забезпечення справедливого розподілу багатства та заміни конфліктів і конкуренції взаємовигідним співробітництвом.

Однак з часом Дж. Б. Кларк відійшов від ідей історичної школи і здійснив спробу вирішити проблему справедливого розподілу багатства на основі ідей маржиналізму та концепції граничної продуктивності факторів виробництва. У 1899 р. вчений опублікував свою знамениту працю "Розподіл багатства", в якій обґрунтував справедливість та ефективність стихійного саморегульованого ринкового господарства. На думку відомого дослідника історії економічного аналізу Й. Шумпетера, "Розподіл багатства" Дж. Б. Кларка став видатною науковою

1 2 3 4 5