Анализ живописных произведений как метод формирования композиционных умений учащихся 5-7 классов 1

вчителеві слід продемонструвати нерівномірності заповнення предметами і людськими фігурами картинної площини. Таким чином діти зрозуміють, що художник свідомо залишає незаповненою якусь частину простору. Так, на картині Моніки Зівекінг «ТБ» ліва частина картини порожня, але зосереджений погляд трьох людей і сяйво виказують наявність телевізора за лівим краєм картини. Німецька художниця прагнула показати рабську залежність людини від нового ідола – телевізора. На картині К. Моне «Стіг сіна в Живерні» композиційна побудова нагадує композицію «ТБ», хоча там немає людей. Завданням художника було показати глибину простору, радість, урочистість побаченого.

Оскільки живописне полотно відображає лише мить, вихоплену з потоку дійсності, художник обмежений у своїх можливостях передати рух. Загальновідомо, що художники залишають на картинах певний простір перед предметами чи людьми, які швидко рухаються саме для підкреслення цього руху (В. Штранін «Спорт мужніх»). Якщо ж зображені на картині люди пересуваються повільно, то простір перед ними вказує на довжину шляху. На картині В. Васнєцова «З квартири на квартиру» двоє старих людей ідуть засніженою набережною Неви, несучи скромні свої пожитки. Глядач не знає, дивлячись на полотно, чи скоро знайдуть ці люди собі новий прилисток, саме завдяки композиційній побудові.

З’ясувавши ці моменти, вчитель продовжує розгляд композицій відібраних картин. Виявляється, що не тільки простір підкреслює напрям, швидкість руху, а й його спрямування до центру. Рух справа – наліво завжди важчий, ніж зворотній. Зрозуміло, що і рух згори – вниз видаватиметься швидшим, стрімкішим від знизу – вгору. Візьмемо для прикладу картину В. Васнєцова «Іван-царевич на Сірому Вовкові»

Вовк на цій картині рухається по діагоналі з правого верхнього кута у лівий нижній. Рух його здається глядачеві дуже великим. Перевантажена старезними деревами ліва частина полотна навіває страх і тривогу. Щоб довести експериментальним способом справедливість наших спостережень беремо дзеркало. У дзеркальному відображенні композиція змінюється докорінно: рух Вовка стає стрімким, нестримним, похмурі дерева переміщуються на правий край, а відтак з’являється відчуття, що ось-ось похмурий ліс залишиться позаду. Чого не може зробити дзеркало, то це змінити виразу тривоги на обличчі Івана-царевича.

Слід сказати, що справжні майстри пензля приділяли неабияку увагу композиції, часто ігноруючи вироблені їхніми сучасниками правила і канони. Зокрема, починаючи від часів Ренесансу, усталилася мода оптимального розміщення фігур на картинній площині: головні герої – у центрі, другорядні створюють собою своєрідне обрамлення. Частенько це правило порушував і Босх, Мікеланджело. Експерименти з незаповненим простором у картині дозволили художникам максимально використовувати можливості композиції.

Опираючись на особливості людського сприйняття навколишнього світу, психологи відкрили певні норми і закономірності, які лягли в основу теоретичного обґрунтування композиції. Схема, зображена на дод. 1, є результатом спільної роботи психологів і мистецтвознавців. Вона дає можливість непідготовленому глядачеві (а такими переважно є учні) розібратися у своїх відчуттях і краще зрозуміти задум художника, який доволі часто керувався лише інтуїцією, а не знанням законів сприйняття людиною зорової інформації.

Дуже часто композиція розкриває зміст картини. Адже не секрет, що для розуміння багатьох положень потрібна спеціальна підготовка, певний рівень мистецьких знань. Вчителеві ж важливо відібрати такі картини, які б могли «розкритися» шляхом аналізу саме композиції. Мабуть, дуже гарним полотном, яке годиться для такого роду роботи, є картина М. Нестерова «За приворотним зіллям». Починаючи аналіз, учитель не називає полотна. Для початку необхідно

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные