Анализ состояния изучения проблемы творчества

пропонує наслідувальну мотивацію в розумінні сутності творчості .

В. М. Bільчек стверджує, що природа творчості заснована на природі людини як виду, який втратив в результаті мутації інстинктивну видову програму діяльності. Звідси неминуче виникають дефекти, порушення основних взаємозв’язків:

-         дефект діяльності (зв’язок “людина - природне середовище”);

-         дефект відносин (зв’язок “людина - людина”).

Як наслідок цього – відбулося первинне відсторонення людини від природи і світу в цілому.

В. М. Вільчек вважає, що заміною інстинктивної видової програми, яка допомагає тваринам адаптуватися, у людини з’явилася потреба в наслідуванні “зразку” – тварині, яка жила поряд з людьми та мала видову програму.

В основі пізнавальної мотивації людини лежить не орієнтована дослідницька мотивація тварин, а наслідувальна мотивація : людина шукає зразок (взірець), вона вчиться у природи.

Пошук зразка і породжує творчість як специфічну активність з метою подолання первинного відсторонення.

Таким чином, за даними В. М. Вільчека, мотивація творчості в наслідок своєї природи є ірраціональною і не підлягає задоволенню, тому що народилася разом з людиною і разом з нею помре.

Цінним  у зазначеному вище підході до розуміння природи творчості є те, що підкреслюється значення фази наслідування в процесі творчості. Це положення підтримали деякі психологи, які займалися дослідженням проблеми творчості (В. М. Дружинін, О. О. Леонтьєв), але механізм наслідування був перенесений в умови соціокультурного середовища.

В. М. Дружинін, в ході роздумів, робить висновок, що процес творчості супроводжується оволодінням соціально-значимою діяльністю шляхом наслідування [27,с. 239].

Наслідування як би піднімає індивіда на вищий ступінь розвитку соціокультурного середовища, досягненого людьми: далі йде тільки невідоме. Індивід повинен і може зробити крок в невідоме, але лише відштовхуючись від попередньої ступені розвитку культури. Як вірно помітив польський літературознавець Ян Парандовський: “Абсолютно творча самобутність - міф і нагадує грецькі сказання про людей, які не мали батьків і виросли із-під землі”.

Тут ми підходимо до важливого положення в розумінні природи творчості, а саме: творчість за своєю суттю є соціальною, тому що обумовлюється впливом соціально-культурного середовища (впливом сім’ї, школи, суспільства, культури в цілому).

За даними багатьох відомих людей (різних часів, різних народів і різних напрямків діяльності) умови та характер впливу соціального середовища можуть сприяти творчості, або заглушати її

В своїх дослідженнях психологи і педагоги (М. Фатторі, Н. Роджерс, О. Н. Лук, В. О. Моляко, В. Є. Чудновський, Б. П. Нікітін, В. М. Дружинін та ін. ) звертають увагу на негативний вплив насилля, тиску, страху на прояви творчості.

М. Фатторі стверджує, що творчою особистістю може бути будь-яка людина, але за умовою, якщо ця людина не живе в суспільстві репресивного типу, не виховується в сім’ї репресивного типу і не вчиться в школі репресивного типу [78,с. 179].

“Погані пісні солов’ю в кігтях у кішки” - страх і насилля можуть лише забороняти, сприяти творчості вони не можуть [89,с. 6].

“Примус – ворог творчості” [57,с. 11].

Існує думка, що освітній процес також суперечить природі творчості. Ще Фрідріх Ніцше (французький філософ ІІ п. 19ст. ) зазначав, що той, хто пройшов школу, знає порядок і не знає творчості, тому що “ все велике освіта робить маленьким” [59,с. 51].

Схожі думки виказував французький письменник І половини 20ст. – Антуан де Сент-Екзюпері : “Посередній учень спеціального класу ліцею знає більше про природу та її закони, ніж Декарт або Паскаль. Але

1 2 3 4 5 6