Анализ состояния изучения проблемы творчества

чи здатний такий учень мислити, як вони?. .

Коли в саду вдається вивести новий сорт троянди, усіх садівників охоплює хвилювання. Троянду ізолюють, піклуються про неї, сприяють її розвитку. Але для людей немає садівників…” [50,с. 257].

І сьогодні актуальною залишається проблема специфічних відносин між творчою особистістю та соціальним середовищем. Наш сучасник  В. М. Дружинін підтверджує випадки дискримінації “творчого” із-за переважання в школі жорсткої регламентної поведінки, відношення вчителів, які схильні оцінювати творче, нешаблонне як прояв демонстративності, впертості учня [27,с. 216]. Інколи висловлюються припущення, що творчим людям набагато трудніше вчитися, ніж придумувати [95,с. 45].

В літературі зустрічаються і парадоксальні думки – найбільш сприятливими для прояву творчості є критичні, навіть трагічні ситуації. С. Давлатов пише, що поету не дається літературний талант, а дається талант поганого життя: ніж гірше життя, тим краще поезія.

Хоча вищезазначене звучить незвично, деякі вчені надають цьому суттєвого значення, вважаючи, що в основі творчості лежить звільнення від страждань та компенсація ударів долі (В. С. Ротенберг, Ян Парандовсський), чутливість особистості (Р. В. Піхманець).

Р. В. Піхманець вважає, що чутливим творчим натурам властиве гостре сприйняття реальної дійсності. Від невдоволення світом чи собою виникає  прагнення творити свій світ [63,с. 92].

У французького письменника Еміля Золя в романі “Творчість” яскраво описується чуттєве, суперечне сприйняття світу головним героєм – художником Клодом Лантьє, який “існував в іншому вимірі” та самовільно пішов із життя не витримавши невизнання та нерозуміння з боку оточуючих

Про драматизм творчості пише французький письменник О. Бальзак: “Творити – означає згорати на повільному вогні… ідеї, думки, плани стикаються, спалахують, киплять у мозку так, що можна збожеволіти” [33,с. 28].

Процес творчості не обов’язково супроводжується стражданнями та муками, але обов’язково – емоційними переживаннями, що вказує на чуттєву природу людської творчості. Людина рідко коли може залишатися байдужою в процесі творчості, оскільки це суперечить її природі.

Таким чином, не тільки внутрішні переживання спонукають людину до творчості, сама творчість викликає певні переживання, що приводить до трактування процесу творчості як ментального (душевного) акту.

О. Л. Галін вважає, що творчість сприяє формуванню у людини “внутрішньої пропорції”: сприйняття та вираження підсвідомого (“темного”, незрозумілого, некерованого) в усвідомлюваному (зрозумілому).

         “Творчість – це погодження підсвідомості та свідомості людини. Це вираз в частині (творі, дії, предметі) цілого – усього світу, світу в мініатюрі”[18,с. 89].

         На основі особливих відносин свідомості та безсвідомого В. М. Дружинін виділив ознаки творчого акту:

-         спонтанність,

-         пасивність волі,

-         мінливість стану свідомості в момент натхнення,

-         активність безсвідомого.

До того В. М. Дружинін відмічає, що потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана чи неможлива: свідомість як би провокує активність безсвідомого [26,с. 151].

         Я. О. Пономарьов також підкреслює роль безсвідомого для процесу творчості та відзначає, що продукт творчості передбачає включення інтуїції.

         Творчий акт Я. О. Пономарьов розглядає в контексті інтелектуальної діяльності за схемою: на початковому етапі постановки проблеми активною є свідомість, потім, на етапі рішення – активним є безсвідоме, а перевіркою правильності рішення на третьому етапі займається свідомість [65,с. 153].

         Таким чином, завдяки особливим відносинам свідомості і безсвідомого забезпечується внутрішня активність процесу творчості, яка може реалізуватися у вигляді зовнішньої творчої діяльності людини.

         “Головне в творчості – не зовнішня активність, а внутрішня – акт

1 2 3 4 5 6