Андрей Шептицкий

Андрій Шептицький 29. 07. 1865-1. 11. 1944

Видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит УГКЦ (митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський), граф. Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського р-ну Львівської обл. ). При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 19. 05. 1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28. 05. 1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22. 08. 1892 був висвячений на священника у Перемишлі, згодом – магістр Новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 20. 06. 1896 – ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської обл. ).

У 1899 імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17

09. 1899). Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Шептицький 17. 12. 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17. 01. 1901 у соборі св. Юра у Львові. Шептицький, будучи депутатом Галицького сейму і членом палати панів Австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. У січні 1906 року Шептицький очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Шептицький підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. У 1901 підтримав Сецесію українських студентів Львівського університету 1901-1902 р. У 1902 митрополит поставив питання про необхідність відкриття української гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а в 1910 на засіданні палати панів вимагав створення українського університету у Львові. Дбав про організацію фахової підготовки молоді. З цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Шептицький сприяв і розвитку української культури. У 1905 заснував церковний музей (згодом перейменовано у Національний музей імені митрополита Андрея Шептицького). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерня М. Сосенка та О. Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи. У 1903 заснував Народну Лічницю, яку згодом (1930-38) перетворили на сучасний шпиталь. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств “Просвіта”, “Хлібна школа”, “Сільський господар”.

Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку національно-релігійного життя у західно- українських землях. За його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку Станіславської Капітули. У 1901 заснував чин св. Теодора Студита, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток,

1 2 3

Похожие работы