Английский романтизм

є явищем неодновимірним. Він втілює жадання абсолютної волі, відштовхується від усього, пов’язаного із традиційним способом життя людства. Герой Байрона кидає виклик традиційній моралі, релігії, і тому “байронізм” нерідко ототожнюють з демонізмом. Це явище привабливе і одночасно жахливе. “Байронізм” приваблює відчайдушною хоробрістю, нехтування будь якою небезпекою, навіть і смертельною, і відштовхує індивідуалізмом. “Ти для себя лишь хочешь воли”, - сказав Пушкін в поемі “Цигани”, і тим виніс вирок цьому явищу. Байрона не дуже поважають на батьківщині. Англійці бачать у цій надзвичайно обдарованій особистості в першу чергу руйнівну силу, жорстоку і небезпечну. Байрон та його герої грають не тільки власним життя, вони приносять в жертву власному “Я” і життя інших людей, перетворюючи існування близьких на нестерпне страждання. Але байронічний герой і сам страждає, він не може знайти собі притулок у середовищі звичайних людей, і назавжди залишається самотнім. Поезія Байрона “Похмура душа” набули значення символу “світової скорботи”. Байрон тужить не тільки через недосконалість сучасного йому світу або через трагічність власної долі. Його туга набуває значення всесвітньої: світ, на його думку, є побудованим несправедливо, тому що побудував його несправедливий Бог. Тому й обирає характерний для Байрона герой Каїн у поводирі не Бога, а Люцифера, який колись був ангелом, але не погодився із абсолютною владою Бога і відважився на бунт ( поетична драма “Каїн” ).

Після публікації “Чайльд Гарольда”, а також низки поезій, Байрон стає кумиром молоді. Навкруги нього гуртуються люди мистецтва і швидко стають жертвами жорстокості і егоїзму поета. Після гучного розлучення з дружиною (однією із найосвіченіших жінок того часу, Анабелою Мілбенк ), яка звинуватила поета у злочинних стосунках із сестрою ( інцест ), Байрон був вимушений назавжди залишити батьківщину. У важкий для поета 1816 р

на його захист неочікувано виступив Вальтер Скотт, який намагався пояснити обуреним англійцям, що поведінка поета уявляє собою “дивний збіг якостей, які мають назву поетичного темпераменту”. У 1816 -1818 рр. Байрон мешкає у Швейцарії, де створює “Станси до Августи”, “Шильонского в’язня”, закінчує “Паломництво Чайльд Гарольда”. У швейцарських Альпах з’являється драматична поема “Манфред”, історична поема “Мазепа”, починається “Дон Жуан”. Поезія пізнього Байрона вражає невимушеністю, природністю, свободним виразом поетичного темпераменту. Читачу здається, що автор просто “дихає віршами”, створюючи їх буквально “на ходу”. Нібито він просто передає власні думки, які від природи народжуються у вигляди поетичних рядків. До кінця життя Байрон переїжджав з однієї країни до іншої. “Хоробрий скрізь знайде батьківщину”, - любив повторювати він. В Італії поет примикає до карбонаріїв, італійських борців за незалежність від Австрії, але його боротьба носить несерйозний, експериментаторський характер. Байрон був і залишився лордом, і, скоріше, грав роль революціонера. У травні 1823 р. Байрон переїхав до Греції, де прийняв участь у повстанні патріотів проти турецького іга. Він щедро фінансував повстання, постачаючи повстанцям зрою, і одночасно писав “Дон Жуана”, який так і залишився недописаним. 19 квітня 1824 р. лорд Байрон помер у місті Міссолонга при нез’ясованих обставинах ( інформація, яку довгий час подавалася у радянських підручниках, і стосувалася героїчної смерті у таборі повстанців зараз не підтверджується ).

Поему “Дон Жуан” можна вважати духовним заповітом Байрона. Її називають поетичною енциклопедією Європи кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст.

1 2 3 4 5 6 7 8