Аннотирование как процесс свертывания содержания документа

Анотування як процес згортання змісту документа

Анотуванням називається процес виявлення її організації (компоновки) у структурно цілісний текст відомостей, які, доповнюючи бібліографічний опис, храктеризують зміст, ідейно-політичну спрямованість, призначення, поход­ження, оформлення та інші особливості творів друку. За­вдяки анотаціям підвищується інформативність бібліографічних записів і бібліографічного посібника в цілому.

Анотації бувають двох типів – довідкові та рекомендаційні. В основі цього поділу лежить суттєва ознака – функціональне призначення анотацій.

Довідковою називається анотація, яка уточнює й поширює інформацію, що міститься в бібліографічному описі, з метою кращої орієнтації читача в тематиці, змісті, призначенні твору друку. Довідкові анотації полегшують вибір творів, але не виконують безпосередніх завдань. Залежно від характеру бібліографічного посібника, для якого призначена анотація, й особливостей твору, що анотується, довідкова анотація може бути короткою, утвореною з кількох слів або фраз, і розгорнутою, оціночною за своїм характером. Інколи довідкова анотація містить простий перелік творів або розділів, що становлять той чи інший збірник або ту чи іншу монографію.

Різновидом довідкової анотації є так звана поясню­вальна анотація, яка доповнює бібліографічний опис від­сутніми в ньому відомостями, необхідними для орієнтації в тематиці і змісті твору друку. Вона включається безпо­середньо в текст бібліографічного опису і, будучи взята в квадратні дужки, займає в ньому місце другої назви твору. Найчастіше такі анотації зустрічаються у ви­даннях державної бібліографії

Рекомендаційною називається анотація, яка цілеспрямовано характеризує тематичні, змістові й фор­мальні вартості твору друку відповідно до його цільового й читацького призначення. Така анотація пропагує твір, виходячи із завдань суспільства і інтересів читачів, визна­чає місце конкретного твору в систематичному читанні. Рекомендаційна анотація нерідко насичена ілюстративно-пізнавальним матеріалом, взятим із першоджерела.

Загальною називається анотація, яка всебічно ха­рактеризує твір, створює досить повне й чітке уявлення про його автора, тему, зміст, призначення тощо. Найчасті­ше такі анотації вживаються в універсальних й тематич­них рекомендаційних посібниках, у виданнях видавничо-книготорговельної бібліографії, у друкованих анотованих картках.

Аспектна анотація, навпаки, характеризує твір дру­ку лише в певному розрізі, зумовленому характером і те­мою бібліографічного посібника.

Аналітичною прийнято називати анотацію, що ха­рактеризує або розкриває зміст частини твору (розділу, параграфу, сторінки), яка, на відміну від статті із збірни­ка, не може бути відокремлена й описана як самостійний твір.

Індивідуальною називається анотація, присвячена лише одному окремому моно виданню чи одній окремій пуб­лікації в збірнику, журналі, газеті; груповою, або зведеною, – анотація, що харак­теризує кілька творів друку, близьких між собою в тема­тичному, хронологічному, типологічному чи якомусь іншому відношеннях, не дивлячись на те, належать вони одному й тому ж авторові чи кільком різним авторам, опубліковані окремо чи в збірниках.

Оскільки кожна анотація наділена всіма видоутворюючими ознаками, за якими систематизуються анотації в цілому, то одна й та ж анотація може бути одночасно до­відковою і загальною, довідковою і аналітичною, аспектною і груповою і т. ін. Отже, кожне окремо взяте термі­нологічне визначення тієї чи іншої анотації (довідкова, рекомендаційна, аналітична тощо) відбиває або підкреслює лише один бік, одну властивість певної анотації, на якій акцентується увага. Якщо ж треба дати всебічну характе­ристику тієї чи іншої анотації, то перераховуються всі

1 2 3 4