Античная философия

що, пiсля вик­риття Нероном, був змушений покiнчити життя самогубством.

Суперечливiсть його фiлософських поглядiв та реального життя знайшла вiдображення i у його вченнi. Космогонiчнi погляди Сенеки були дуже близькими до попереднiх вчень. Як один iз учнiв Посiдонiя, вiн засвоїв його вчення про душу, при цьому посиливши тенденцiю розподiлу душi. Душа має тiлеснiсть i духовнiсть, постiйно переживає внутрiшню бо­ротьбу протилежних тенденцiй: прагне до спокою i до бороть­би, до добра i зла тощо. Протилежнiсть ряду тверджень Сенеки ним не пояснюється, а лише фiксується.

Аналогiчний пiдхiд здiйснено ним i до роз’‘яснення по­няття ‘‘Бога’‘, який виступає як вогонь (пневма) i як творча сила (батько). В той же час Бог не владний над матерiєю, проте коли свiт дiйде до стану iстинного буття, то вiн стане божественним, а коли свiт вiдходить вiд iстини, то Бог зни­щує його у свiтовiй пожежi.

Людська природа (у своєму виникненнi) чиста i непороч­на. Але тiло стає в’‘язницею душi. Душа, необтяжена тiлом - вiльна, тому iстинна насолода душi можлива лише поза тiлом. Усi люди рiвнi, їх душi здатнi до звiльнення. Проте сам Се­нека вважає раба рабом по-сутi, а будь-яку працю, де затра­чуються фiзичнi сили - принизливою для вiльної людини. Така праця пiдкорює душу тiлу.

Фiлософiя Сенеки є своєрiдним пiдсумком розвитку елiнiстичної фiлософiї, хоча i не завершує її. Дане вчення увiбрало в себе безлiч суперечливих тверджень про свiт, констатуючи кризу античного типу фiлософствування. Теоретич­но цей крок до подолання кризи фiлософських систем був зроб­лений на шляху виникнення християнства.  

4. 3 Римський еклектизм.

Процес розповсюдження фiлософських знань у стародавньо­му Римi характеризується могутнiми процесами зближення фiлософських вчень та шкiл

Вони почались ще у Грецiї приб­лизно в II ст. до н. е. Теоретичною пiдвалиною цього явища став скептицизм, котрий проголосив, що всi фiлософськi школи мають рiвне право на iснування, тому що всi вони не вiрнi. Скептики на цей час були домiнуючою течiєю у Академiї, мали значний вплив на свiдомiсть спiввiтчизникiв. Саме в умовах Риму, коли рiзнi течiї, якi виникали iсторично в рiзний час, але прийшли одночасно як рiвнi мiж собою, почався процес зближення та взаємопроникнення рiзних напрямкiв фiлософiї. Цьому сприяло те, що римляни самi не належали до родоначаль­никiв тiєї чи iншої школи i мали змогу споглядати супереч­ностi рiзних напрямкiв зi сторони. Недаремно бiльшiсть тих, хто сповiдував еклектицизм, були не фiлософами, а державними дiячами, ораторами, дiячами мистецтва.

Найбiльш вiдомим римським еклектиком був Марк Туллiй Цiцерон (106-43 рр. до н. е. ), славетний оратор та полiтичний дiяч, який отримав фiлософську освiту. В Грецiї вiн вiдвiду­вав диспути провiдних фiлософiв рiзних напрямкiв. Пiзнiше Цiцерон написав ряд фiлософських праць, в яких намагався зробити популярний навчальний посiбник для римських громадян, котрi вивчали основи рiзних фiлософiй. Йому належить заслуга створення фiлософської термiнологiї на латинi.

У питаннях пiзнання та вченнi про буття Цiцерон був близький до скептицизму. Полiтичнi погляди досить консерва­тивнi. Влада, за визначенням Цiцерона, є надбанням шляхетних народiв, шляхетної верхiвки народу, а простому людовi досить i видимостi свободи. Iмовiрно тому однiєю з головних цiлей фiлософiї вiн вважав утiшання людини.

Значним

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы