Античная философия

н. е. ). Вiдомий як один з найбiльш популярних учнiв Демокрiта. Вiдстоює традицiйний для софiстiв релятивiзм. Є автором знаменитої тези: ‘‘людина є мiрою усiх речей, iснуючих - що вони iснують, неiснуючих - що вони не iснують’‘. Вказану тезу у Протагора допомагають зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що ‘‘Про­тагор . . . мiрою називає критерiй, речами - справи. . , що лю­дина є критерiй усiх справ, дiянь’‘. Повне роз’‘яснення кон­цепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеля про спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за­думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд може слугувати джерелом знання, а не ‘‘нус’‘, ‘‘абстрактне мислення’‘, ‘‘iдея’‘.

Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах, Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проб­лем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв мо­лодi. Спираючись на своє переконання про важливiсть мови для впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху ви­никнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, пи­тання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови. Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.

Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розме­жування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядан­ня, усвiдомлення сутi буття.  

2
3 Фiлософiя Сократа.

Остаточне усвiдомлення мiсця фiлософiї у суспiльствi було здiйснене Сократом (469-399 рр. до н. е. ). Вiн першим прийшов до висновку, що фiлософiя - це дiяльнiсть по усвiдомленню, осмисленню та визначенню вiдношення людини до дiйсностi. Фiлософ - людина, яка змiнює своє вiдношення до свiту вiдповiдно до змiн обставин буття.

Сократ гостро полемiзує iз софiстами, хоча сам вiн фак­тично продовжує розпочату ними справу в утвердженнi людини як головної теми фiлософських мiркувань. Негативне вiдношен­ня до софiстiв Сократ пояснював тим, що вони ‘‘продавали знання за грошi кому завгодно’‘.

Сократ рiшуче повертає фiлософськi дослiдження вiд вив­чення Космосу, природи до людини як духовної iстоти. ‘‘Пiзнай самого себе’‘ - такою є головна теза сократiвського фiлософствування. I таке знання можна здобути в практичнiй зустрiчi умiв. Сократ принципово вiдмовляється вiд запису­вання своїх думок, вважаючи дiйсною сферою знання, мудростi живу бесiду з опонентами, живу полемiку. Саме вiн ввiв по­няття ‘‘дiалектика’‘ (вмiння вести бесiду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, вiн ставив питання про такi характеристики, як ‘‘мужнiсть’‘, ‘‘розсудливiсть’‘, ‘‘добро­та’‘, ‘‘краса’‘ тощо. Суперечностi у вiдповiдях спiврозмов­никiв, що їх виявляв Сократ, свiдчили про неможливiсть звести загальний змiст понять до їх конкретно-iндивiдуальних проявiв. Вiдкривши неможливiсть iснування загального як конкретного та iндивiдуального iснування (‘‘краси’‘ взагалi поряд з красивою дiвчиною, вазою, краєвидом, свинею i т. д. ), Сократ фiксує нову для фiлософiї проблему, визнаючи: ‘‘Я вiчно блукаю i не знаходжу виходу’‘.

Фiлософiя Сократа - своєрiдна межа в iсторiї античної фiлософiї. У всiх досократiвських мислителiв (‘‘досократики’‘) свiт виступає у виглядi цiлiсностi, яка пiдпорядковує собi людину - ‘‘одну з’‘ частинок Космосу. Сократ же вирiзняє люди­ну, визначаючи предметом фiлософiї вiдношення ‘‘людина-свiт’‘.  

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы