Античная литература
Система літератури здавалась незмінною, і поети наступних поколінь намагались йти шляхом попередніх. У кожного жанру був основоположник, що дав його досконалий зразок: Гомер — для епосу, Архілох — для ямбу, Піндар або Анакреонт — для відповідних ліричних жанрів, Есхіл, Софокл та Евріпід — для трагедії тощо. Ступінь досконалості кожного нового твору чи письменника визначалась ступенем наближення до цих зразків.
Жанровість
З традиційності випливає і строга система жанрів античної літератури, що була перейнята і подальшою європейською літературою і літературознавством. Жанри були чіткими і стійкими. Античне літературне мислення було жанровим: коли поет брався писати вірш, який би індивідуальний за змістом той не був, автор з самого початку знав до якого жанру твір буде належати і до якого давнього зразка прагнути.
Жанри поділялись на більш давні і більш нові (епос і трагедія — ідилія і сатира). Якщо жанр помітно змінювався у своєму історичному розвитку, то виділялись його давні, середні та нові форми (так поділялась на три етапи аттична комедія). Жанри розрізнялись на більш високі і більш низькі: вищими вважались героїчний епос і трагедія. Шлях Вергілія від ідилії ("Буколіки") через дидактичний епос ("Георгіки") до героїчного епосу ("Енеїда") явно усвідомлювався поетом та його сучасниками як шлях від "нижчих" жанрів до "вищих"
Особливості стилю
Система стилів у античній літературі повністю підпорядковувалась системі жанрів. Для низьких жанрів був характерний низький стиль, близький до розмовного, високим — високий стиль, що формувався штучно. Засоби формування високого стилю були розроблені риторикою: серед них розрізнялись відбір слів, поєднання слів та стилістичні фігури (метафори, метонімії тощо). Наприклад, вчення про відбір слів рекомендувало уникати слів, які не вживались у попередніх зразках високих жанрів. Вчення про поєднання слів рекомендувало переставляти слова і членувати фрази для досягнення ритмічного благозвучності.
Світоглядні особливості
Антична література зберігала тісний зв’язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, державного життя і відображала їх. Грецька і частково римська література демонструють тісний зв’язок з релігією, філософією, політикою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством, без якого їхнє існування в класичну добу втрачало весь свій смисл. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Сучасна служба у християнській церкві успадкувала деякі особливості давньогрецької театральної вистави та релігійних містерій — цілком серйозний характер, присутність усіх членів громади і їхня символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного очищення (катарсису за Арістотелем) людини.
Ідейне наповнення та цінності
Античний гуманізм
Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. Поширені у часи самої античності, вони на півтора тисячоліття зазнали гоніння в Європі, але потім повернулись. До таких цінностей