Античное языкознание

з ідеографічним принципом письма, силлабiчний (складової) і алфавітний (буквений) принципи. Існуючі і нині існуючі типи листа рідко бувають чистими (так, кирилічний звукобуквенне письмо, слідуючи принципу "окрема фонема" окрема графема", проте вдається і до складового принципу: багато в чому за допомогою букв е, г, ю, я передаються, по-перше, фонемосполучення-склади /jа/ /jо/,ju/,/ja/, а по-друге, фонемосполучення, в яких початкові згідні є тими, що палаталізували, наприклад: сів /s`iv/, мед /m'et/, люк /l'uk/, м'яч /m'ас /).

Процес еволюції ідеографічної єгипетської і клинописної шумерської (пізнє шумерсько-аккадськоi, або вавілонської) систем письма свідчить про постійні пошуки засобів для диференціації логографiчних знаків в різних їх значеннях і спочатку в дуже обмеженому ступені — для передачі звукової сторони мовних одиниць. У єгиптян з'являються роздільники для фраз і синтагм, будуються складні логограми. У Вавілоні, де широко вживаються шумеро-аккадськi гетерограммы, створюються особливі знаки для передачі афіксів, використовується спосіб "ребусу" запису слів, що свідчить про перехід до логографiчеськi-силлабiчеського принципу, винаходяться способи для передачі переносних значень і абстрактних понять шляхом використовування семантичних детерминативiв ("ключів") і фонетичних комплементов. Як свідчить історія ближньосхідних графічних систем, письмо еволюціонує від iконiчностi до символічності/схемної, від образотворчої до фотографічної, від величезних наборів знаків до їх обмежених інвентарів.

Правда, ідеографічні системи володіють достатньою стійкістю і внаслідок того, що запис тексту ідеограмами займає менше місця, ніж при використовуванні силлабiчних або буквених знаків (велика кількість парадигматично помітних знаків обертається економією в синтагматичному плані), і внаслідок того, що ідеограми виявляються зрозумілими в міжетнічному спілкуванні.

Винайдена в Шумері клинопис і вавілонська традиція листа набувають широке поширення у ряді інших держав (зокрема у хеттiв в Малій Азії). Ті, що мешкали в тій же Малій Азії лувiйцi вдаються до ієрогліфічного письма. У західних семітів формуються якнайдавніші силлабiчнi системи (письмо протосинайськое, протипалестинськоэ, протобiблськоэ)

В цьому ж ореалi (пер за все у Бiблi, Угарiтi, Фiнікії) близько 18—17 сс. до н. е. складаються перші алфавіти (вірніше квазіалфавіти, знаки, що мають, тільки для згідних). Труднощі, які були пов'язані з прочитанням текстів, написаних за допомогою лише консонантичних знаків, приводили до появи в цих системах дiакритик, словоразделителей, так званих "матерів читання" (materes lectionis). Разом з тим подібні труднощі сприяли тривалому збереженню складовими типами письма свого пануючого положення.

І все-таки квазіалфавітний лист Фінікії, що мав в своєму інвентарі близько 40 графем, тобто більш економне в порівнянні з листом складовим, який припускає наявність багатьох сотень знаків, і тим більше з логографiчним, вимагаючим багатьох тисяч і навіть десятків тисяч знаків, виявилося згодом достатньо конкурентоздатним. Воно послужило прототипом більшості подальших систем листа.

В самій Передній Азії воно з'явилося - шляхом арамійського скоропису — основою для формування листа єврейського (в різних його варіантах), пальмiрського (з різними відгалуженнями), набатейського (продовженням якого виявилося арабське).

На Сході, також через посредство арамійського скоропису, воно було джерелом багатьох алфавітів в Еламэ, Персії (письмо пехлевийськое, авестийськое), в Індії і в контактуючих з нею державах (письио кхароштхи і брахми, що став прототипом для листа маурья, кушанського, гупта, нагари, деванагари, Тибету, непалського, бенгальського, ассамського, тагальського, а також для листа випалини і висхідних до нього бірманського, сингальського, кхмерського, лаосського, таi, для

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы