Античное языкознание в древней Греции и Рима

тобто архаїчних, маловживаних слів. До V ст. належать і перші письмові згадки про розробку граматичних питань.

Мовознавчими питаннями цікавилися в цей період головним чином софісти, і то у зв'язку із своїми риторичними студіями. Правильне вживання і значення слів, етимологія, синоніміка, словесні повтори, побудова періодів — такі улюблені мовознавчі теми софістів. Однак софіст Протагор вперше вказував і па три граматичні роди, розрізнив чотири способи дієслова —бажальний, умовний, дійсний, наказовий.

Великі заслуги не тільки у філософії, айв античній філології належать Демокрітові. Атомістична побудова мови має, на його думку, такий вигляд: буква — склад — ім'я — словосполучення — речення. З іменами Демокріта і Платона пов'язаний перший поділ мовного матеріалу на частини мови — ім'я і дієслова. Ім'я — це слово, про яке щось говориться, а дієслова показують, що ж саме говориться про імена.

Дальший крок в аналізі будови мови належить Арістотелю. Розглядаючи в «Поетиці» людську мову, він пише: «У кожному словесному викладі є такі частини: елемент, склад, сполучник, ім'я, дієслово, член, відмінок, речення». Елемент — це «неподільний звук, але не всякий, а такий, з якого може виникнути розумне слово». Елементами Арістотель називає іноді і склади, і сполучники, і артиклі, і слова, і навіть речення, зазначаючи, що ці утворення складні. У «Риториці» Арістотель говорить про три частини мови: ім'я, дієслово, сполучник — зв'язку

Основними частинами мови і членами речення в Арістотеля є ім'я і дієслово. Ім'я — це складний значущий звук із самостійним значенням, без відтінку часу: дієслово — складний звук самостійного значення з відтінком часу. Імена та дієслова можуть мати відмінки, під якими Арістотель розумів усі їх непрямі форми і форми множини.

Важливо підкреслити, що частини мови і члени речення Арістотель сплутував, а іноді й ототожнював із членами судження, тобто з категоріями логіки. Так, ім'я він ототожнював з логічним суб'єктом, дієслово — з логічним предикатом, а речення розглядав як судження. Але речення — це і для Платона судження, що постає шляхом сполучення понять. І навіть пізніше, через 200 років, олександрійський граматист Діонісій Фракієць визначає logos — речення як сполучення слів, що виражає закінчену думку. Такий був стан тодішніх знань: граматика і логіка не розмежовувалися, і граматичні категорії підпорядковувалися категоріям логічним.

Тим більшої уваги заслуговує діяльність стоїків, які після скромних спроб мовного аналізу в Протагора, Демокріта, Платона й Арістотеля перші взялися за ґрунтовне, систематичне досліджування мови. Виділення вчення про мову із всеосяжної філософії і перетворення його на окрему галузь науки — заслуга, передусім, стоїків. Уже Зенон і Клеант знали чотири частини мови; уперше в історії давньогрецької науки Зенон тлумачив їх як граматичні поняття. Стоїки Xрісіпп і Діоген Вавілонський установили п'ять частин мови; дієслово, сполучник, артикль і як самостійні частини мови — власні імена і загальні назви.

Стоїки виділили вже такі «привхідні», «випадкові» ознаки відмінюваних слів, які ми називаємо граматичними категоріями. Вони уточнили поняття відмінків, обмеживши їх тільки іменами, поділивши відмінки на прямі і непрямі, дали назви відмінкам. Стоїки вивчали різні «привхідні» властивості і дієслів, які

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные