Античное языкознание в древней Греции и Рима

пізніше лягли в основу вчення про граматичні категорії стану, часу, способу, особи, числа та ін.

Стоїки дали поштовх для вивчення речень. За визначенням Діогена Вавілонського, «речення — це значущий звук, який виходить з розуму, наприклад: є день». Серед підрядних речень вони розрізняли вже речення умовні, причинові й порівняльні.

Дотримуючись ще Гераклітового погляду, за яким назви речей встановлюються з природи, і дошукуючись «істинного». значення слів, стоїки поставили перед античною наукою нове завдання — виявити істинну ^сутність або природу слів, первісних елементів будови слів. Тим самим вони сприяли створенню нової мовознавчої дисципліни — етимології.

Розквіт давньогрецького мовознавства припадає на елліністичну епоху в Олександрії і частково в Пергамі. Починаючи з III ст. до н. е. , жодне місто не могло змагатися з головним містом єгипетської держави Птоломеїв — Олександрією як із культурним та науковим центром. Славнозвісна Олександрійська бібліотека, як на століття пізніше і бібліотека в Пер-гамі, відкривала необмежені можливості для філологічних пошуків. Уже перший керівник Олександрійської бібліотеки 3енодот та інші грецькі філологи багато працюють над лексичними і граматичними коментарями до творів Гомера, Есхіла. Софокла та ін. Потрібно було продовжувати далі літературні традиції грецької мови, оберігати її від сторонніх впливів, нормалізувати, вдосконалювати її як єдину літературну мову усієї Еллади. Саме ці суспільні вимоги значною мірою спричинилися до виформування в Олександрії і Пергамі в III і II ст

до н. е. так званої олександрійської школи граматики. Найвидатнішими представниками цієї школи були Арістарх, Кратес із Малоса, учень Арістарха ДіонісійФракіець— автор першої систематичної граматики грецької мови, А'поллоній Діскол та його син Геродіан, які розробили основи синтаксису старогрецької мови.

Граматичні твори найдавніших олександрійських граматистів не дійшли до наших часів. Зберігся лише підручник граматики Діонісія Фракійця, невеличка книжечка, в якій підсумовано дослідження давньогрецьких філософів і граматистів над мовою. Праці інших олександрійських філософів і мовознавців збереглися або в невеличких уривках, або ж у переповіданнях пізніших авторів.

Найдокладніше олександрійські граматисти опрацювали вчення про частини мови і морфологію. У згоді з класифікацією Арістарха вони розрізняли вісім частин мови: onoma — ім'я, rema — дієслово, metoche — дієприкметник, arthron — член, antonymia — займенник, prothesis — прийменник, epirrema — прислівник і syndesmos — сполучник.

Так, за визначенням Діонісія Фракційця, ім'я — це відмінкова частина мови, що означає тіло або справу і виражає як загальне, так і одиничне. Імена змінюються за відмінками та числами.

Дієслово — це безвідмінкова частина мови, здатна утворювати часи, особи і числа; виражає вона дію або страждання. Діонісій Фракієць виділяє п'ять способів: дійсний, наказовий, бажальний, підпорядковуючий і неозначений. Станів — три: активний, пасивний і середній; три числа: однина, двоїна і множина; три особи: від кого мова, до кого мова, про кого мова; три часи: теперішній, майбутній і минулий, останній із чотирма різновидами.

Дієприкметник — це дієслово, причетне до особливостей і дієслів, і імен. Акциденції дієприкметника ті самі, що в імені та дієслові, крім осіб і способів. Діонісій Фракієць визначає ще такі частини мови як: член, займенник, прийменник, прислівник

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные