Антиглобалистское движение

діями лівих радикалів пов’язуються такі акції антиглобалістів, як знаменита „битва за Сіетл” 1999 року, події в Генуї влітку 2001 року під час зустрічі „Великої вісімки”, чи, наприклад, виступ під час саміту керівників держав Євросоюзу в Барселоні в березні 2002 року. Рухи ж помірного характеру, на зразок АТТАК та інших організацій, що брали участь у ВСФ, були далеко не найактивнішими організаторами й учасниками більшості маніфестацій і акцій протесту. До 2001 року вони практично не згадувалися не тільки в повідомленнях інформагенцій та видань антиглобалістського спрямування, але й у публікаціях більшості офіційних ЗМІ [11, с. 12].

За ігнорування багатьох антиглобалістських рухів і опортуністичну позицію ВСФ критикували як антиглобалістські організації, що не брали в ньому участі, так і ліворадикальні групи, котрі 2002 року прибули до молодіжного табору в Порту Алегрі, але не були допущені на ключові заходи Форуму.

В ухваленому в день закриття ВСФ 2002 року „Зверненні до громадських рухів” говориться: „Неоліберальна економічна модель позбавляє людей прав, гідних умов життя і засобів існування. . . Усе це відбувається на тлі глобального економічного спаду. . . Спад, що спостерігається, викриває неправду неоліберальних обіцянок зростання і процвітання. . . Неоліберальна політика викликає жахливі злидні й незахищеність”. Але при цьому, за винятком вимог запровадження „податку Тобіна” і закликів розвивати самоврядування на місцях, не пропонувалося жодних практичних заходів та засобів боротьби проти нинішньої спрямованості глобалізації [12, с

78].

Та, попри все, ВСФ і АТТАК прагнуть здаватися радикальнішими, ніж вони є насправді. Це, скоріш за все, пояснюється намаганнями залучити до себе молодь, що складає основу більшості антиглобалістських рухів, та громадські організації країн, що розвиваються, які в ідейно-політичному відношенні, як правило, відзначаються зовні більш вираженим радикалізмом [8, с. 404].

В цілому „Звернення до громадських рухів”, як і інші документи ВСФ, за своїм ідейним змістом надзвичайно близькі політичним заявам і деклараціям, прийнятим за останні роки Генеральною Асамблеєю, комітетами і комісіями ООН, Рухом неприєднання, Соцінтерном. У них говориться про проблеми соціальної нерівності, бідності, голоду, порушень прав людини, протиріч „Північ – Південь”, боротьби за мир, расової і релігійної терпимості. Значна увага в матеріалах Форуму приділяється питанням стійкого розвитку, захисту довкілля. У документах ВСФ і АТТАК часто згадується поняття „політична конвергенція”, характерне колись для Соцінтерну. Організатори й учасники ВСФ виступають за гуманізацію, соціальну зорієнтованість процесів глобалізації, за справедливий перерозподіл ресурсів між розвиненими й відсталими країнами. Проте як АТТАК, так і ВСФ, на відміну від лівішої частини антиглобалістських рухів, не виступають проти капіталістичної глобалізації в принципі, не закликають до зміни її формаційно-фундаментальних основ і сформованого на їх базисі політичного світоустрою. Вони лише не згодні з найодіознішою неоліберальною версією глобалізації та методами, обраними провідними суб’єктами світової політики, вимагаючи їх коректування і пом’якшення [9, с. 28].

Історія створення ВСФ, політичні орієнтири організаторів Форуму та його учасників, а також зміст ухвалених документів дозволяють охарактеризувати його ідейно-політичну спрямованість як соціал-реформістську, помірковано соціал-демократичну. Тут, мабуть, найбільш адекватним буде запропоноване М. Косолаповим поняття „соціал-глобалізм”.

Об’єктивно одна з найбільш життєздатних форм ідейно-політичного феномена антиглобалізму, носіями якої раніше були досить розрізнені групи і рухи, одержує організованого носія цих ідей, що їх об’єднує та інтегрує. Його виникнення не може не мати зворотного впливу як

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы