Архитектура храмов Украины

система, синтезована із місцевими архітектурними здобутками, стала потужним творчим джерелом, що живило і живить суто українське храмобудівництво вже понад тисячу років.

Було б великою натяжкою стверджувати, що всі стародавні українські зодчі були всебічно обізнані з усіма тонкощами візантійської храмової символіки. Та вони, маючи релігійну інтуїцію, жили в живому творенні символічних форм, і таким чином завжди правильно відображували співвідношення між Богом, духовним і земним світом, будовою всесвіту і трихотомічним людським складом.

Властиво українське храмобудівництво ніколи не вибивалося із суто православного контексту. Увінчані хрестами бані (а в разі їх відсутності — просто покрівлі) зв’язують небесний і земний простір в цілісний знак освяченого світу. Духовним осердям храму є вівтар у його східній частині, в центрі якого знаходиться святий престол, найсвященніше місце у храмі, місце присутності Слави Божої. Все, що відбувається у вівтарі, у світі вишньому, стає видимим у будові іконостасу. Іконостас між вівтарем і навою, середньою частиною храму, за православним вченням, не глуха стіна, а навпаки — система духовних вікон, крізь які стає видимим духовний світ. Тому храм без іконостасу — недовершений, неповний. Високий іконостас українських храмів — суто національне явище, що виникає з початку XV і остаточно формується наприкінці XVI сторіччя. Поява високого іконостасу, відтак, свідчить про високу побожність українського народу, що мимовільно підтвердили і деякі сусідні народи, запозичивши з України багатоярусні іконостаси. Таким чином громада вірних у наві має можливість живого і благодатного переживання присутності Христа. Третя частина українського храму — бабинець або притвор — служить місцем молитовної підготовки перед богослужінням, нагадуючи про необхідність очищення людського єства в разі бажання йти шляхом обоження своєї природи.

Храм зображує собою той святий і чистий стан усього сущого, в якому земне і небесне перебували до гріхопадіння людини, в якому вони тепер перебувають в Ісусі Христі, і в якому перебуватимуть повік після другого славного пришестя Христового

Тому православний храм своїми настінними розписами, іконами та архітектурними формами зображує і самий процес очищення і відродження у Христі людини і космосу в цілому. Отже тридільність українського храму означає відповідно: а) Триєдиного Бога в його окремій від творіння і незбагненній області буття, духовний і речовий світ; б) Божественне єство Христа Спасителя і Його людські душу і тіло; в) дух, душу й тіло людини.

Просторова орієнтація православного храму на схід обгрунтовується Святим Письмом і географією. По-перше, якщо плисти від темряви до світла, то необхідно плисти із заходу на схід. По-друге, на сході був рай (Бут. 2, 8). По-третє, Господь наш Ісус Христос, як Сонце Правди (Мал. 4, 2) прийде зі сходу і Сам іменується Сходом (Лк. 1, 78).

З точки зору свого призначення православний храм є ковчегом спасіння для віруючих людей. Тому традиційний український храм завжди споруджувався у вигляді корабля, у якого за щогли правлять бані, а за вітрила — хрести на них. Це особливо яскраво виявляється в архітектурних формах тридільних дерев’яних храмів — найпоширенішого і либонь найдревнішого в Україні типу православного храму. Втім, типологія українських церков за тисячоліття християнства в Русі–Україні склалася досить розмаїтою. Але не було серед них жодної споруди, яка не відповідала церковним канонам і випадала б із традиційної картини християнської символіки.

Так, храми у вигляді хреста в плані

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы