Аспект соотнесенности категорий предложения и текста

він"[6]. Порівняйте аналогічну точку зору Р. Дроммеля, котрий визначає фразу "як частину усного тексту, виокремлювану з допомогою обмежувальних пауз незалежно від того, зі скількох речень вона складається”[7]. До розряду композиційно-мовленнєвих одиниць належить також абзац, і відомо немало фактів його синтаксичної неоднорідності. Все це свідчить про необхідність уточненого розгляду меж речення в тексті для того, щоб за всіх випадків виявлення зв’язків, відношень між реченнями ми могли бути впевненими, що йдеться саме прії речення, про одиниці одного плану, одного рівня.

Ізольоване речення й речення, що фукцюнує в тексті, опиняються в різних умовах. Речення, залучені до побудови зв’язного мовлення, підлягають дії функціональної динаміки. Вона викликає активну протяглість, зчіплення речень, що необхідно для побудови текстових єдностей. Треба враховувати також, що речення в умовах контексту піддаються Істотному скороченню, компресії, бо накопичується відоме з контексту, й воно випускається в багатьох реченнях. Уже в контексті двох-трьох речень виникає можливість не повторювати відомі з попереднього речення компоненти (й так - у кожному наступному реченні). Це зумовлює помітні зміни форми речень, появу великої кількості неповних речень. Природним є також виникнення дуже тісного формального та змістового зв’язку речень, у тому числі й у межах фрази. Оскільки структурні взаємодії мають внутрішній, дещо прихований характер, то вони відображуються у зовнішній формі "згладжено", без помітних структурних "швів". Усі ці явища приводять до того, що речення не завжди виступає чітко в тексті, його межі розмиваються в потоці мовлення. І головне, що звичайно на окремих реченнях увага не фіксується, бо вони часто є матеріалом для побудови більших, значущіших у комунікативному відношенні одиниць.

Установити межі речення в тексті - це, власне кажучи, означає з’ясувати, де починається й закінчується речення, тобто знайти межі його мовної форми. Та безсумнівно, що це водночас є й виявленням меж його змісту

І закономірно, що осмислення змісту речення дає змогу вибрати форму, відповідну цьому змістові.

У ланцюжку "слово - словосполучення - речення" одиниця, іменована реченням, є першою, котра слугує для вираження та повідомлення сенсу, співвіднесеного з думкою про дійсність. Цей сенс і є змістом речення.

Окрема думка являє собою усвідомлення певного відношення між об’єктами дійсності, яка розкриває або якийсь бік, характеристику, форму існування об’єкта дійсності, або зміст взаємодії об’єктів дійсності. Наприклад, осмислення відношення між діячем і дією може розкривати яку-небудь ознаку діяча (Дитина грається. Хлопчик катається на ковзанах) або те, що результатом взаємодії діяча та дії є який-небудь факт дійсності (Сяйнула блискавка. Спалахнула війна. Весна прийшла). Подібний факт - це по суті "вияв" якогось об’єкта дійсності в тій чи іншій формі буття. Одна окремішня думка - це зміст окремого акту усвідомлення дійсності. І ось кожна окремішня думка має знаходити мовне втілення, бо вона не може бути виділена, сприйнята, з’єднана з наступною і т. д. Одиниця, що слугує для вираження сенсу, рівного змістові однієї окремішньої думки про дійсність, вкрай необхідна у мові, й такою одиницею якраз і є речення. Розуміння цього висловлене в працях відомих мовознавців. Ш. Баллі так міркував із цього приводу: "Речення - це якнайпростіша з можливих форма повідомлення думки. Мислити - означає реагувати на представлення, констатуючи його наявність, оцінюючи його й

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные