Аспект соотнесенности категорий предложения и текста

Результати, одержані в ході аналізу фраз, які містять підрядні речення, свідчать, що такі фрази можуть бути омонімічними за своїм синтаксичним складом, у них спостерігається варіативність меж речення. Ці межі можуть мати внутрішньофразовий характер, пролягати перед підрядною частиною, котра є формою неповного речення з випущеним компонентом, який домислюється з попереднього речення, що входить до цієї ж фрази. Тим частіше виступають у ролі окремих речень підрядні частини, виокремлені в нову фразу (які мають вигляд, у відповідності з уживаними найменуваннями, приєднуваних або парцельованих конструкцій).

Самостійність предикативних частин у складносурядних побудовах

Спостерігаючи в умовах контексту можливість членування складнопідрядної конструкції на окремі елементарні змістові одиниці, тобто на окремі речення, іще природніше припустити таку можливість у складносурядних побудовах.

О. М. Пєшковський, виходячи з матеріалу складних побудов із сурядними відношеннями, пропонував нове найменування -- складне ціле. Він розрізняв сполучення речень, побудовані "за принципом нанизування одних речень на інші"[35] та власне складові речення, про які писав: "Тільки в частині складних речень, саме в тих із них, де підрядність явно переважає над сурядністю, ми маємо ту ж саму структуру, що й усередині речення "[36].

Факти, розглядувані в дослідженні, потверджують, що розуміння структури утворів, іменованих складносурядними, не може бути однозначним. А. М. Пєшковський мав рацію, осмислюючи це питання з урахуванням функціонально-семантичних відношень, що виникають у складних побудовах. За вихідну беремо точку зору А. М. Пєшковського, проте є немало інших наукових тверджень, які з певністю свідчать, що дослідники, в тому числі А. А. Шахматов, В. В. Виноградов, Е. Сепір, знаходили в складносурядних реченнях синтаксичну одиницю, що містить цілий комплекс думок[37]. Це можна сказати про складносурядні конструкції розповідного, описового, перелічувального й т. п. типів. Специфіку відношень у них предикативних одиниць добре схарактеризувала І. А

Попова: "Кожна дія чи кожний етап у розвитку дії представлений у творі реченням, яке не втратило значення окремішнього повідомлення. Поєднання таких висвловлювань або змальовує явище в певний момент його розвитку, або зображує етапи розвитку процесу в їхній природній послідовності й тим самим начебто відтворює окремі моменти розвитку дії перед очима читача або слухача"[38]. Розглянемо приклад: Ми вийшли з будинку, гарного впорядкованого будинку на великій доглянутій ділянці, будинку-пастки, зведеного для того, щоб розбивати людські серця, і Вієдонгс, замкнувши двері, старанно опечатав їх сургучними підвісними печатями. Потім нахилився до замка, пошепотів щось, плюнув у щілину. Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив: "У нас старе повір’я. . . Коли йдеш із дому, де водилася нечиста сила, треба, зашіптувати замок. . . " У цьому фрагменті передається послідовність ряду дій, пов’язаних єдністю ситуації: спочатку повідомляється про вихід із будинку працівників карного розшуку, потім про те, що один із них опечатав двері будинку, потім - іще про чинені ним своєрідні дії й т. д. Повідомлення ці даються і в складі однієї фрази, й у різних фразах: Ми вийшли з будинку. . . / і Вгєдоніс, замкнувши двері, старанно опечатав їх. . . / Потім нахилився до замка. . . / Обернувся до мене й трохи зніяковіло пояснив. . . /

Контекст прояснює істинні відношення між синтаксичними елементами - те, як їх групує той, хто пише, якими смисловими нитками з’єднує. Не дивно, що проблема "прочитання" складносурядних побудов виникала й перед дослідниками давньоруських текстів: "поряд із незаперечними, чіткими складносурядними

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные