Аспект соотнесенности категорий предложения и текста

співвіднесеність цих конструкцій із реченням: Чесно кажучи, спершу мені стало не по собі: все-таки суперник - жінка. Та познайомився ближче й побачив, що спеціаліст вона вмілий, кмітливий, знається на всіх тонкощах. Речення Давайте скажемо чесно й прямо могло б бути змінене зворотом чесно кажучи, так само, як увідний компонент чесно кажучи замінюється синонімічним скажу чесно.

Разом із тим спостерігається й певна втрата смислової самостійності вставних конструкцій, зумовлена специфічністю їхніх функцій. Так, насамперед вставні конструкції вживаються в ролі засобів зв’язку, що слугують для зчеплення синтаксичних конструкцій та оформлення відношень між ними (по-перше, по-друге, навпаки, з іншого боку, наприклад, скажімо, таким чином та ін. ). Аналізуючи вживання вставних компонентів напевно, хто знає, можливо, очевидно, може бути, доходимо висновку, що вони беруть безпосередню участь у формуванні змісту того речення, в якому перебувають, їх вилучення усунуло б значення здогадності, передаване семантикою речення, тобто зруйнувало б притаманний йому смисл. Вставні компоненти, що мають значення впевненості в чомусь, безсумнівності, істинності чогось, також дуже тісно пов’язані зі смисловим ладом речення, до якого введені. Це пояснюється тим, що вони не містять у собі якогось принципово нового повідомлення, а посилюють, підкріплюють основне повідомлення, в якому вже щось стверджується (звичайно, звісно, природно, справді, ясна річ та ін. ). З урахуванням висловленої мотивації слід розглядати як такі, що втратили самостійне значення, також підсилювально-видільні вставні компоненти (особливо, власне кажучи, якщо хочете, чи бачиш, знаєте та ін. ).

Контекстуальний аналіз функціонування вставних компонентів показує, що серед них спостерігаються відмінні за ступенем смислової самостійності вживання. Тому треба уважно аналізувати характер семантичного розвитку контексту, щоб виявляти основні смислові напрями й допоміжні, з якими якраз і пов’язане застосування вставних компонентів, прояв їхньої контекстуальної вагомості, що в свою чергу також допомагає визначенню меж окремих речень.

 

Література

  1. Данеш Ф. ,Гаузенблас К. К семантике основних синтаксических формаций // Грамматическое описание славянских языков: копцепция и методи. - М. :Наука, 1974. - С. 97.
  2. Балли Ш. Общая лингвистика й вопросы французского языка / Пер. с франц. - М. : Изд-во иностр. лит. , 1955. - С. 43.
  3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис:підручник. - К. : Либідь, 1993. - С. 145-156.
  4. Багмут A. M
    Семантика і інтонація в українській мові. - К. : Наук, думка, 1991. - С. 165; Взаємодія усних і писемних стилів мови // Ред. М. М. Пилинський. -- К. : Наук, думка, 1982. - С, 179.
  5. Бабайцева В. В. , Максимов Л. Ю. Синтаксис: Пунктуация //Современный русский язык: Учебник: В 3-х ч. - М. : Просвещение, 1981; Ч. 3. - С. 164. Див. також Моцлер А. А. Роль вставних конструкцій в організації одиниць комунікативно-інформаційного членування тексту // Мовознавство. - 1986. - № 6. - С. 32-38;
  6. Мамалига А. І. Рівні текстового виокремлення вставних і вставлених конструкцій: (На матеріалі газет) // Вісн. Київ. ун-ту, Сер. Журналістика. - 1997. - Вип. 4. - С. 239- 248.  

 

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные