Автохтонное население и национальные меньшинства

З цього часу національна політика сталінського уряду змінюється, набуваючи тенденцій до етно-національного змішування, асиміляції малих народів росіянами та ін. Тисячі російських функціонерів посунули в Україну для "посилення колективізації". У квітні 1938 р. Вийшла Постанова ЦК КП(б)У "Про реоорганізацію національних шкіл в Україні", а також ряд постанов про ліквідацію "штучно створених" національних районів та сільрад. До початку 40-х років весь уряд Української республіки був російським.

      Почалася асиміляція українського населення. В першу чергу це стосувалося межових регіонів (напр., Східна Україна), де населення було надто змішаним. Такі "мішані" райони займали в 1932 р. цілих 21 % всіх українських земель. На таких "пограниччях" люди виявлять дуже низький рівень національної обізнаності, зараховуючи себе до того етносу, мовою якого спілкуються, а це переважно російська. Подібні явища спостерігалися в Галичині, де таким критерієм була не мова, а віросповідна належність. Римо-католики, які спілкувалися українською мовою, але відвідували польський костел, відносили себе до поляків.    171

 

      Різко зменшилась кількість українських шкіл, було заборонено "ідеалізвати історію козацтва", закривалися українські театри, музеї, з бібліотек вилучалися твори українських класиків. Розмови про самобутність України стали вважатися крамольними. У школах впроваджене вивчення російської мови. Українську азбуку, граматику й словник змінили, наблизивши до російської.

      В 1936 р. партійний діяч Постишев наголошував: "члени Комуністичної партії України почали деукраїнізуватися і навіть перестали розмовляти українською мовою" (О. Субтельний. Україна. Історія. - К., 1991. - ст. 368).

      Із здобуттям незалежності Україні ще належить вирішити ряд проблем стосовно національних меншин і взаємин етносів у межах нашої держави та з врахуванням міжнародних правових актів. Перші кроки в цьому вже зроблені.

1 2 3 4

Похожие работы