Авторитаризм

жодної гарантії, що із-за помилки в рішенні якого-небудь поточного питання не станеться колапсу всієї системи. Білорусь – всього лише невелика держава з 10-мільйонним населенням і зовсім недовгим досвідом незалежного існування. Помилкові рішення тут сповна можливі. Наприклад, в ході передвиборної президентської компанії 2006 р. білоруські спецслужби оголосили, що Захід готується для стимуляції «помаранчевої революції» здійснити вибухи в школах, викликати кровопролиття, звинуватити в нім Лукашенко і змістити авторитарну систему силоміць - сповна логічна версія, щось подібне не раз відбувалося в світі. Передбачимо, загроза була реальною, і на цей раз білоруській владі удалося їй запобігти, – але наскільки ж ризикованою і залежною від безлічі політичних чинників і випадковостей з'являється в цьому світлі ситуація в РБ в цілому!Внутрішні реформиВихід Білорусі з її крупними промисловими підприємствами на нові ринки і конкуренція з реформованими, такими, що наповнюються так чи інакше нефте-газодолларами конкурентами в Росії заставляють країну проводити економічні реформи. Ці реформи збіглися за часом з необхідністю технологічної модернізації створеного ще в радянські часи промислового виробництва і адаптації його до абсолютно незнайомих ринків.  Припало, по-перше, створювати власні товаропровідні мережі за кордоном. За радянських часів реалізація вироблюваних в Білорусі товарів була прерогативою Москви. У 1990-х роках ця система трансформувалася у велику кількість посередників (в основному московських), які, по суті, розподіляли білоруські товари по всій Росії і за її межами. Сегодня створення власних товаропровідних мереж крупних підприємств практично завершене. Це стало свого роду соціальною революцією в основному секторі білоруської економіки – промисловості. Мережі довелося створювати частенько на новому місці, без досвіду роботи в далеких країнах. В результаті крупні промислові підприємства РБ укріпили свою самостійність як суб'єктів світового ринку, що виявилося одним з важливих чинників підвищення їх капіталізації. По суті, в цьому полягає ключовий елемент ринкових реформ в Білорусі
Во-вторых, крупні підприємства були перетворені в свого роду державні корпорації. Всі вони пройшли через індивідуальні програми акціонування. На більшості з них почата технологічна модернізація. Вона проводиться, як правило, за рахунок білоруської держави і внутрішніх ресурсів підприємств. Відбувається перекачування ресурсів з нафтохімічної промисловості в інші сектори. Стабілізаційний фонд, створений зовсім недавно, грає іншу роль, чим в Росії. Технологічна модернізація підприємств вимагає їх реструктурування. Створюються філії і складальні виробництва в інших країнах, виникають стосунки партнерства із зовнішніми суб'єктами господарювання і так далі Інвестиції в основний капітал зазвичай тримаються в середньому по Білорусі на рівні 25% в рік. Технологічна модернізація є в даному випадку лише частиною процесу економічного реформування крупного виробництва. Модернізовані підприємства прагнуть вийти на фондовий ринок або в іншій формі роздобути зовнішній капітал.  Така модель реформування, звичайно, приваблива: підприємства не розпродаються дешево, не виникає феномену «олігархів» і потужної злочинності, пов'язаної з переділом власності. Але і в цієї моделі є оборотна сторона – в Білорусі не формується власний національний крупний капітал. Держава пускає крупних зовнішніх інвесторів на свої крупні підприємства і контролює їх діяльність, проте іншої форми контролю за капіталом, окрім бюрократичної, в Білорусі не формується. Тобто в разі ослабіння авторитарної політичної системи білоруське суспільство ризикує залишитися без захисту від іноземного капіталу. У якій формі в цьому випадку виявляться інтереси зовнішніх, швидше за все антибілоруських, сил – питання тактики. Але авторитарна модернізація в неклановій бюрократичній державі, що
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы