Авторская модель героя в романе Владимира Винниченко «Лепрозорий»

з професором Матуром Івонна дізнається про теорію дискордизму. На основі його лекцій вона складає програму конкордизму - рецепту щастя - за допомогою якого планує вилікувати людство від всезагальної недуги.

Саме така людина, як Івонна, на думку В. Винниченка, здатна повести суспільство вперед і на власному прикладі довести правоту теорії рівноваги та погодження сил. Як і у всіх Винниченкових героїнь, у дівчини незаангажовані погляди на життя. Усі вони мають ідею фікс та демонструють готовність втілити її на практиці. Особливо це проявляється в драматичних характерах. Героїня п'єси «Гріх» Марія Ляшківська твердо переконана, що «гріха на світі нема ніякого. /. . . / Нема, пропав, помер гріх» [2, 483]. І вона всіляко намагається це довести, лякаючи оточуючих своїм «нахабством». Інша героїня В. Винниченка - Інна Василівна («Закон») вірить, що «родина там, де є дитина» [2, 590], а тому штовхає чоловіка на перелюб, аби у них була справжня сім'я. Леонід, герой п'єси «Базар», психологічно вірно характеризує революціонерку Марусю, яка зациклена на тому, що її вважають лялькою для маніпулювання людьми: «Ах, дітко, та покинь ти свою красу! Хіба можна буть такою? Це - idee fixe твоя тепер» [2, 120]. Проте всі героїні п'єс приречені на поразку, оскільки їхні ідеї неприйнятні для суспільства. На нашу думку, у образі Івонни («Лепрозорій») В. Винниченко втілює власну теорію, тому і веде твір до щасливої розв'язки.

Т. Гундорова наголошує, що герої В

Винниченка не є «чесними з собою», проте всі вони хочуть такими бути [3, 14]. Герої-чоловіки, на відміну від жіночих образів, постають роздвоєними й постійно намагаються переконати себе в чомусь. Так, наприклад, Кирпатий Мефістофель - «чесний з собою», зображений як людина самозаглиблена, самокритична, та, що вміє реально оцінювати свої негативні й позитивні риси. Проте обставини ставлять його в складну психологічну ситуацію роздвоєння особистісних орієнтирів [9, 255-257]. «Чесність з собою» Мефістофеля нівелюється під впливом батьківського інстинкту, який руйнує всі попередні настанови та принципи чоловіка.

В аналогічну ситуацію потрапляє й герой п'єси «Memento» Кривенко. Він переконаний, що дітей можна мати лише з тією людиною, з якою зрісся душею, з якою готовий піти на такий зважений та важливий крок. І тому коли дізнається, що його коханка завагітніла, він не може змиритися, боїться, що жінка захоче прив'язати його до себе цим «шматком м'яса». Більше того, він впевнений, що дитина народиться ненормальною, оскільки для обох вона є небажаною, а вагітність протікає в постійних сварках та істериках. Герой постає перед вибором: піддатися інстинкту чи дотримуватися виробленої теорії «чесності з собою», хоча розуміє, що чесним він уже не є: «Іноді просто не знаєш уже, чи не ваша правда, чи не краще слухать своїх хвилинних бажань і плювать на майбутнє. . . » [2, 62].

Своєрідно «страждає», намагаючись бути «чесним з собою», й професор Матур. З одного боку, він абсолютно переконаний, що хворобу суспільства вилікувати неможливо: «Ні, таких уже не можна лікувати. Таких уже треба. . . лишити догнивати» [1, 311]. А тому намагається «затягнути» в «прокажельню» й Івонну. Незважаючи на те, що саме його теорію героїня поклала в основу ідеології конкордизму («Тільки ж я вас знову попереджаю, що мої висновки зроблені на

1 2 3 4 5