Авторская модель героя в романе Владимира Винниченко «Лепрозорий»

підставі ваших лекцій. Отже, власне кажучи, ви є винахідником цього винаходу» [1, 266]), він скептично ставиться до її реалізації. Матурові подобається користуватися усіма «вигодами» «прокажельні». Івонна ще на початку їхнього знайомства зауважує з якою «любов'ю» професор ставиться до свого тіла: «він так уважно, так дбайливо, як для дитини, вибирав для нього [тіла] найкращі шматочки, з такою приємністю жував йому їх, з такою обережністю, повільністю посилав йому ковточки вина» [1, 25]. Проте, на думку Івонни, саме ця «любов» професора до тіла негативно впливає на його здоров'я та зовнішній вигляд. Дівчина спостерігає, як чоловіку важко дихати, наче він «пробешував добрячу грядку городу», що шкіра у нього масна, так ніби зсередини виступає той жир, яким він щойно повечеряв, очі сонні, а увага розсіяна.

З іншого боку, щира віра дівчини в порятунок, її завзяття викликають у чоловіка певні сумніви. Коли Івонна розповідає йому про свою програму, вона спостерігає, як змінюється професор: спочатку він ще намагається посміятися з наївності дівчини («Професор, видно, ледве стримав себе, щоб не засміятись. Я бачила, що він знову хотів підпустити якусь тонку шпичечку» [1, 278]), проте далі видно, що в його душі ведеться боротьба: «Але в сміхові його все ж таки чулася якась ніяковість чи непевність» [1, 304]. Під кінець їхньої розмови ентузіазм дівчини викликає в нього тільки сум, адже він усвідомлює, що не єдиний, хто не захоче покинути всі блага «прокажельні» й погодитися на «експеримент» з конкордизмом: «Ніколи, моя дорога, ніхто не згодиться ні на конкордизм, ні на вашу мрію про Державу Землі» [1, 308]. І тому він робить висновок: «Все це дитячі фантазії, дорога. У вас говорить ваша молода, неспокійна кров і більше нічого. . . » [1, 312]. Професор Матур готовий змиритися з існуванням у «прокажельні», оскільки, намагаючись бути «чесним з собою», не вірить у можливість порятунку. Для нього власні лекції залишаються лише думками, гіпотезами, які не спонукають до змін.

Т. Гундорова зауважує, що у критиці «сучасносте» В

Винниченко зупиняється на характерах «вищих людей», а не на «надлюдині» Ф. Ніцше. Персонажі Винниченкових творів, власне, є варіантом «вищої людини», яка пишається пізнанням і взятими на себе моральними обов'язками визволення людства [4, 297]. Саме опозиція Івонна Вольвен - Жозеф Матур підкреслює цю рису головної героїні. Її не лякають професорові насмішки, що ніхто не купиться на цю «нову мораль»: «То ваші зерна, любий дядю, виросли в мені в такі дерева, що ніщо їх уже не може вирвати» [1, 306]. Навпаки, зрада професора додає дівчині ще більшої снаги та впертості: «Я не мала парасолі, лице мені було вже мокре, але я ішла і слухала, як у мені хвильками сходили струмки «безпричинної радосте». Дійсно, тепер немовби найменше було причин для неї. Але мені все ж таки хотілося знайти її коріння. Свобода? Я ж тепер була вільна, вільна» [1, 370].

Отже, у романі Володимира Винниченка «Лепрозорій» репрезентаторами ідей автора є одразу обидва герої, які протистоять один одному.

 

Джерела: 

  1. Винниченко В. Лепрозорій: роман / В. Винниченко; післямова Г.  Сиваченко. - К: Знання, 2011. -382 с.
  2. Винниченко В. Вибрані п'єси / В.
1 2 3 4 5