Многоаспектность конфликта драмы "Украденное счастье"

Іван Франко постійно цікавився проблемами драми як літературного роду, шляхами її розвитку в європейських літературах. Йому належить чимало теоретичних та історико-літературних розвідок про українську драматургію і театральне мистецтво.

У драматичних творах Франко намагався порушувати ті проблеми, які хвилювали сучасників. Він завжди мав на увазі, щоб при сценічному втіленні п’єс глядач перейнявся їхніми ідеями, щоб театр був справжньою «школою життя». У цьому зв’язку драматург звертається до тем з життя селянства, показує гірке становище народної інтелігенції.

Іван Франко у драматургію активно входить у першій поло вині 90-х років XIX ст. (хоч у цьому жанрі виступав значно ра ніше). Тоді створив свої найкращі п'єси, що стали окрасою укра їнського театру,— «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель», «Сон князя Святослава», «Будка ч. 27», «Кам'яна душа», «Майстер Чирняк».

Шлях Франка-драматурга до театру був складним і болісним. Власті калічили Франкові твори. Галицьку цензуру лякав викри вальний пафос його п'єс. Письменникові доводилось долати адмі ністративні перепони, цензурні бар'єри. Бували випадки, коли він переробляв, «підправляв» деякі свої драми, щоб тільки їх побачив глядач.

П'єсою «Украдене щастя» Іван Франко вказує трудящим, де криє ться причина їхньої трагедії. Тож недаремно австрійська цен зура не допускала її до постановки в такому вигляді, в якому її написав автор. І тому не випадково перший варіант п’ятиактної драми мав назву «Жандарм», проте, щоб уникнути конфлікту з цензурою, оскільки зачіпалося життя урядової особи, драматург змушений був дати п’єсі інший заголовок. Нова назва чіткіше відбивала ідейний пафос драми, адже щастя було вкрадене не тільки в селянина Миколи Задорожного, а і в його дружини та її коханого – жандарма Михайла Гурмана.

Сценічне народження п'єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада 1893 року у львівському театрі «Руська бесіда». На прем'єрі був присутній письменник

Хоч драма йшла в змі неному, як каже автор, скаліченому, варіанті, доктору Іванові Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматур га, справжнього майстра. Це одностайно визнали прогресивний глядач і демократична критика. Бурхливі оплески, увінчання автора лавровим вінком, схвальні відгуки в пресі — все це вили лось у грандіозне свято перемоги української сценічної куль тури. У Києві перша постановка відбулася в 1904 році. Роль Миколи Задорожного грав І. Карпенко-Карий, шандаря – Микола Садовський, Анни – Л. Лінницька.

П’єса була написана на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18. 03. 1891 року. Рецензента О. Огоновського перелякала в п’єсі “тенденція радикальна” і конкурсна комісія зажадала переробок. Вона вимагала усунути не тільки радикальну тенденцію, але й постать жандарма, якому “автор невластиво віддав роль чорного характеру”. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. “Кур’єр львовський” так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: “П’єса Франка, хоч і її скасував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…” Підкреслюючи справжній народний характер Франкової драми, газета додавала: “Його п’єса – то не ідилія

1 2 3 4 5

Похожие работы