Банковские гарантии и поручительства

Банківські гарантії та поручительства

 Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

 За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.

 У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

 За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб — поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором.

 Поручитель, який виконав зобов’язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

 На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов’язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством

 Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

 1.  На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта.

 2.  Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання. Поручитель, якщо іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов’язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

 3.  Оформлення гарантії договором не є обов’язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія грунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

 4.  Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника. Тобто передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

 Отже, під гарантією слід розуміти зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Виплачуючи кредиторові принципала відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

 У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або

1 2

Похожие работы