Барочные черты украинской литературы XVII-XVIII веков

их задают трудность и долгого, пока ся зложат, потребуют багато часу. Суть з них нєкоторые, яко то рак лєтеральный и вєрш чворогранистый, которые и за месяць ледво ся зложат”.

Але терпіння поетів-книжників винагороджувалось. Під їхніми перами виникав новий тип літературної твочості, виникали нові форми спілкування автора і читача. Створювалась атмосфера літературоної гри, змагання у дотепності. Авангардисти XVII-XVIII століть дивились на поезію як на предмет інтелектуальної розваги, що було, як на той час, справою незвичною, новою і вимагало пояснень. Розуміючи це, І. Величковський пише передмову до свого “Млека”, де дає такі поради: “ А прето, ласкавий читательку, єслі з них хочеш отнеси утєху, долго поймуй их, єсли бы ся котрая штучка здала быти до поймовання притрудною, слушная рєч, єдного и другого призвавши, споле ся домышляти”.

Серед українських поетів першим кончетистом, тобто автором інтелектуально гострих, а часом і парадоксальних поезій, був Л. Баранович. Аби зрозуміти зміст його зовні “простеньких”, з гумором написаних поезій, і справді треба добре подумати і навіть порадитися з розумними людьми.

І. Величковський пішов далі свого вчителя. Він був великим прихильником, практиком і теоретиком кончети і намагався прищепити українським поетам смак до всіляких “раків літеральних” і віршів “чворогранистих”

Особливий звуковий резонанс лунає у “раках літеральних”:

Анна во дар бо имя ми обрадованна,

Анна дар и мнє сєн мира данна,

Анна ми мати и та ми манна,

Анна пита ми и мати панна.

Чотиригранний вірш у Величковського (читається по горизонталі і вертикалі) має такий вигляд:

Маріє Ты Єдина Мати Богу Сину

Ты паче всєх вышнєму возлюбленна выну

Єдина всєх надежно творцу ты предстани

Мати вышнему творцу станы присно за ны

Богу возлюбленна ты присно дєво зєло

Сыну выну предстани за ны зєло дєво

У своїй пристрасті до парадоксів, абсурду і загадок кончетисти XVII століття багато в чому випередили сюрреалістів. Вони також були схильні думати, що “людській мозок любить усе нерозумне” (Р. Магрітт) і тягнеться до нього з причини своєї непогамовної жадоби до пізнання. Що сильніший тиск раціоналізму, то пристрастніший неусвідомлюваний потяг людей до форм альтернативного “непрозорого” сприйняття і мислення.

В очах І. Великовського “поетицкіє штучки” були ще розвагами для інтелектуального товариства, а через півстоліття у М. Довгалевського з’являється вже відчуття, що за поетичними загадками стоїть реальність якогось іншого, алогічного світу, інобуття. Випереджаючи художню практику сюрреалістів, він показує, як близько від нашого щоденного життя знаходяться кордони незвичайного. Треба зробити лише один крок убік від буденної свідомості, аби побачити, що все сутнє живе подвійним життям. І “тут”, і “там”, – у світлі розуму усеред сутінків фантазії. Так, наприклад, звичайна буква “А” – це також

Альфа, Алфей величезний, і буква, і початкова,

І голосний також перший, стоїть на початку будівлі,

В Азії є на чолі, перший голос малої дитини.

Тисяча, також триножник, подвійна V, разом дві стежки,

З’єднані двічі, Меркурія лоб, голова теж Медузи,

І п’ятдесят у слов’ян, і що роги, сполучені разом.

Поети Відродження помітили, що абсурдне (тобто неможливе з точки зору здорового глузду, те, що знаходиться за

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14