Барочные черты украинской литературы XVII-XVIII веков

піднесене марнослів’я викликало протести й кпини з боку літераторів. Так, звертаючись до музи в “Оді на перший день травня 1761 року”, юний поет-класицист Ігнатій Максимович просить її покинути “тьму глибоку” (царство Ереба, підсвідомості) й цуратися демонічно окрилених поетів. Він пише так:

Не бійтеся тих, хто вище грому

В зеніт намірився летіть

І сподівається при тому,

Що може витримать політ.

З тобою ті не будуть знатись,

Що в небі хочуть потоптатись,

У мирі хай тебе лишать!

А забажай дружити з нами,

Ми власними живем трудами,

Отож нам гуслі приладнать.

Таким чином, можна визначити певну хронологію розвитку в українській поезії мотиву демонічного ширяння в захмарному світі, осяянь і фантасмагоричних видінь.

- 1693 рік. Книжка Івана Орновського “Слеза дорогого каміння”. Перші блискучі зразки ліричної фантасмагорії.

- 1736-1737 роки. Курс лекцій з поетики Митрофана Довгалевського, що засвідчив величезну популярність фантасмагоричного “способу” написання ліричих творів.

- 1761 рік. “Ода на перший день травня 1761 року”. Сатиричні випади молодого поета-класициста на адресу любителів демонічних осяянь у поезії. Новий “ясний і гармонійний” художній смак починає боротьбу з “тьмою глибокою” поетики Бароко.

  Класицизм на деякий час витісняє ірраціональні мотиви з літератури. Але його перемога нетривка. Незабаром проти раціоналізму класиків повстануть романтики. Їхнє бажання дива і поетичного осяяння справді безмежне

Вони перетворюють старий бароковий мотив захмарного ширяння на тотальну тему духовного поривання за межі сірої буденної свідомості. Завдяки їм розроблений майстрами Бароко фантастичний стиль художнього мислення назавжди увійде до практики європейського мистецтва.

Звільнивши уяву художника від надокучливої опіки розуму, культура Бароко широко розчиняла двері перед фантазією, перед усіма її химерами і найнеможливішими, з точки зору буденної свідомості, сновидними сюжетами. Під впливом цих новацій поступово змінювалось і саме художнє сприйняття часу і простору. Щодалі помітнішою стає його дереалізіція і наближення до часо-просторового сприйняття у сновидіннях.

Не до кінця осмислений дослідниками і той факт, що поряд із любов’ю до яскравих прикрас, пишних куліс, гучних панегіриків в поезії Бароко спостерігається нахил до похмурої “готичної” поетики – руїн замків, домовин, кладовищ, гнітючого безлюддя. Такі настрої пізніше почали називатися романтичними. В їх основі – поширене в найрізноманітніших колах тогочасного суспільства відчуття присутності чогось “темного”, містичного в усіх рівнях і сферах людського життя. З поезії XVII століття майже зникає осуд чаклунства. Частішають посилання на астрологію, зростає кількість описів прозрінь, осяянь та інших випадків спілкування з потойбічним світом. З’являються перші ознаки нового, наукового розуміння ірраціональних уявлень як результатів неусвідомлюваних форм сприйняття та мислення. До вивчення світу підсвідомого життя людини підключаються поети XVII-XVIII століть.

Молода українська література тих часів орієнтується не тільки на утилітарні вимоги пропаганди національно-визвольної війни, але й на складні світоглядні шукання свого часу. Це активізувало процес оволодіння українськими митцями системою умовного мислення, складною метафоричною формою. Одні поети вдавалися при цьому до традиційної (для релігійної літератури) притчевої форми, переносячи її у сферу нових тем. (Ідучи цим шляхом І. Максимович “вдягає” новий зміст у надійну, але досить архаїчну форму, через що деякі його філософські притчі здаються уривками з невідомих нам “житій”).

Другий шлях розвитку української філософської

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14