Бедность в Украине - оценки, последствия, специфика характеристик в монофункциональных городах

зростання чи стабільності в нерівності в доходах при зменшенні чи усталеності чисельності бідних [11, c. 37]. Розвиток національного господарства в умовах ринкової економіки при невмішуванні держави в економіку неминуче призводить до ще більшої нерівності. Тенденція до ще більшого збіднення бідних і до ще більшого збагачення багатих превалювала в цілому в розвинених країнах в останні роки. Один з підходів до визначення ціни реформ на пострадянському просторі виходить з співставлення падіння обсягів виробництва і зростання абсолютної чисельності бідних. Безпосереднім наслідком крупних змін в розподілі доходів протягом короткого періоду часу є гальмування темпів розвитку, хоч в довгостроковій перспективі такі зміни можуть призвести до прискорення економічного росту. Виступаючи активним стимулом для торгово-посередницької і фінансової діяльності, яка віщує швидкі та зверхвисокі прибутки, гіпердиференціація перетворилася в явище, що породжує саму себе. Недаром Н. М. Римашевська проблему соціальної поляризації оцінює як більш страшну порівняно з проблемою бідності [12, c. 21]. В 2002 р. “вилка” грошових доходів між десятьма відсотками найбільш і найменш забезпечених українських громадян становила приблизно 12,5 рази. Оскільки ні самі багаті, ні самі бідні в бюджетні обстеження не попадають, статистичне відображення диференціації доходів через децільний розподіл не може не занижувати поляризацію доходів
Можливе також навмисне заниження своїх доходів як багатими, так і бідними. Все ж як невраховані багаті і бідні в бюджетних обстеженнях, так і невраховані доходи багатих і бідних від тіньової діяльності при всіх обстеженнях призводять до більшої диференціації між цими прошарками, ніж та, що фіксується державною статистикою.

     В основі диференціації населення України за характеристиками бідності лежать чинники, пов’язані з зайнятістю. На початку 90-х років особливе місце приділялося пропаганді ідеї про доходи від власності, якою будуть володіти всі після приватизації державних підприємств. Ілюзорність цих уявлень і тоді, і тепер була очевидною; національна власність не могла не бути привнесена в жертву форсованому нагромадженню капіталу вітчизняними та закордонними підприємцями. Якщо в центральноєвропейських країнах сферами першочергової приватизації були торгівля, побутове обслуговування, громадське харчування, то в Україні – середні та великі промислові підприємства. За відсутності нагромаджених коштів за результатами індивідуальної праці та особистої підприємливості приватизація середніх і великих підприємств не могла проводитися інакше, ніж за тіньовим сценарієм. Більшість (77,9%) респондентів згідно даних проведеного соціологічною службою Центру Разумкова в кінці січня – на початку лютого 2004 р. опитування в усіх регіонах України вважали, що приватизація в Україні проводилася переважно з порушенням законів (6,3% - переважно без порушення законів, 15,8% - не визначилися з оцінками законності проведення приватизації в Україні) [14, c. 31]. Офіціально вважається, що приватизація в Україні в цілому була необхідним кроком на шляху ринкових перетворень, однак це не виправдовує помилок і зловживань, допущених у її проведенні. В усякому випадку вона не повинна була призвести до ще більшої соціальної нерівності. Створенню передумов для незаслуженої концентрації державної власності в руках окремих суб’єктів в Україні прямо сприяли як недостатня прозорість та заплутаність механізмів сертифікатної приватизації, так і недосконалість та прямі порушення законності в процесі грошової приватизації [15, c. 138-139]. Приватизація лишила переважну більшість населення України постійного джерела досить значних доходів у вигляді “дивідендів часткового власника” (від суспільної власності на землю, промислові та інші підприємства), які розподілялися на зрівняльній

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные