Берестецкая битва

25 червня переправити його через річку Стир. Лише діждавшись у середині червня прибуття хана з 30—40 тисяч татар, гетьман негайно вирушив у похід. Не знаючи про це, 27 червня поляки подалися до місто Дубно, і коли їхній авангард уже подолав 7—8 км, стало відомо про наближення українців. Тоді було вирішено повернутися до табору під Берестечком. Ранком наступного дня почалися сутички з татарами (українських кіннотників було небагато), які й розпочали Берестецьку битву.  

Сили сторін

Українське військо на початку битви було зведене у 13 козацьких полків:[11].

  • білоцерківський (полковник Михайло Громика);
  • брацлавський (полковник Данило Нечай);
  • вінницький або кальницький (полковник Іван Богун);
  • київський (полковник Антін Жданович);
  • корсунський (полковник Іван Гуляницький);
  • кропивенський (полковник Филон Джалалій);
  • миргородський (полковник Матвій Гладкий);
  • переяславський (полковник Федір Лобода);
  • полтавський (полковник Мартин Пушкар);
  • прилуцький (полковник Тимофій Носач);
  • уманський (полковник Осип Глух);
  • черкаський (полковник Ясько Воронченко);
  • чигиринський (полковник Михайло Криса).

Хронологія битви

Протягом 27 — 28 червня татари пограбували і спалили сусіднє село й намагалися втягнути супротивника в бій. Легка татарська кіннота застосовувала традиційну наступально-відступальну тактику, відому ще від часів хана Батия. Конецпольський із Любомирським не витримали і самі атакували татарську кінноту. Чим закінчилася ця атака - невідомо.

28 червня почалися бої гарцівників (невеликі сутички), на нерівному терені, що відділяв табори польських і українських військ.

29 червня Іслам-Гірей III займає панівні висоти перед Берестечком і битва відновлюється. Поляки значною силою виступили на козацький табор, який не був ще остаточно розгорнутий. Але Хмельницький ударив на них з флангу і відрізав польське військо від його табору; тоді полягло близько 7 000 поляків, козаки добули 28 хоругов (прапорів), між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська.

30 червня

Вранці король, який молився всю ніч, вишиковує свою армію в такому порядку: праве крило — гетьман Потоцький, ліве — гетьман Калиновський. У центрі, де перебуває переважно польська та німецька піхота, — сам король. Поляки застосували військову хитрість — гусари здають свої списи з червоними прапорчиками, які встановлюють за позиціями піхоти, імітуючи величезну чисельність армії. Король віддав наказ розібрати мости через Стир, щоб унеможливити відступ своїх військ у разі паніки.

Отримавши дозвіл короля, Вишневецький, у війську якого було шість хоругв реєстрових козаків, атакував український табір. Під прикриттям артилерії польська кіннота зімнула козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Хмельницький вдався до відступу, а потім контратакував. Проте, контратаку козаків зупинили полки німецької піхоти. Козаки знову відійшли у табір, і тоді поляки почали масований артилерійський обстріл татарських позицій, які розташувалися на пагорбі. Незабаром одне з ядер розірвалося біля ніг хана, вбило султана Амурата, який командував облогою Збаража. Це, ймовірно, справило на Іслам-Гірея сильне враження, і зненацька для усіх, він віддав наказ татарам покинути бойовище. Лівий фланг козацько-селянського війська залишився оголеним.

За однією із версій, щоб заспокоїти татар, Хмельницький із писарем Виговським подалися до ханського табору і наздогнали хана аж поблизу містечка Ямпіль, до якого від поля битви майже 90 км. При цьому хан затримує і забирає Хмельницького із собою. Козаки залишилися в таборі без проводу. До теперішнього часу достеменно невідома причина втечі татар. Серед причин називають змову татар і поляків або просто страх перед битвою.

Козаки, які залишилися без гетьмана,

1 2 3 4