Бернард Шоу как драматург

свій капітанський місток, і командою, що байдуже очікує на страшну катастрофу.  

   У підзаголовку Б. Шоу називає свою п'єсу "фантазією в російській манері на англійські теми", вказуючи, що зразками для нього були п'єси Л. М. Толстого і А. П- Чехова. Шоу має намір по-чехівськи досліджувати душі, "розбиті серця" мешканців загального Дому, які бездумно витрачають культурні багатства нації.  

   У п'єсі "Дім, де розбиваються серця" реалізм Шоу набуває нових рис. Драматург звертається до символіки, філософської алегорії, фантастики, політичного гротеску. У подальшому парадоксальність гротескових ситуацій і фантастичність художніх образів стають невід'ємною рисою його драматургії, особливо яскраво виявляючись у так званих політичних екстраваганціях. Вони мають проблемний зміст і служать сатиричній меті, відкриваючи читачеві чи глядачеві очі на істинний стан справ у сучасному політичному житті.  

   В одній із таких п'єс - "Візочку з яблуками" (1929) - Шоу у гротескно-ексцентричній формі розкриває важливі особливості суспільно-політичної ситуації в Англії першої третини XX століття. У центрі п'єси - дискусія про політичну владу, яку провадять король Магнус і його кабінет міністрів Демократично обрані міністри обстоюють конституційний принцип правління у країні, король - принцип нічим не обмеженої самодержавної влади. Гостро сатирична, пародійна дискусія дає змогу Шоу висловити своє ставлення до державних інститутів влади, демократії і парламентаризму, показати, хто ж насправді керує країною

 

   Істинна сутність державного конфлікту не стільки у протистоянні самодержавства та викритої Шоу демократії, скільки - "їх обох і плутократії". Плутократія, писав Шоу в передмові до п'єси, "зруйнувавши королівську силу під приводом захисту демократії, купила і знищила саму демократію". І король, і міністри не більше ніж маріонетки в політичній грі. "Король - це ідеал, створений купкою шахраїв, щоб зручніше було керувати країною, користуючись королем, як маріонеткою",- виголошує король Магнус.  

   Шоу широко використовує в цій п'єсі прийоми гротеску та парадокса. За допомогою алогічних, парадоксальних ситуацій він показує штучність, потворність сучасної йому англійської держави та суспільства. У парадоксальну, але реалістичну за своїми витоками манеру Шоу починає потужним струменем вриватися фантастика, яка стає природним прийомом художнього втілення дійсності письменником-сатириком (наприклад, у п'єсі "Гірко, але правда" (1931)). Парадокси служать дуже серйозній меті: вони щохвилини примушують думку читача працювати, викликають почуття сумніву і недовіри до усього банального, загальноприйнятого, дотепно викривають стереотипи мислення і соціального життя, провокують читача до полеміки.  

   Драматичний конфлікт виявляється в Шоу гострим зіткненням фальшивих уявлень про життя, вигаданих ідеалів, створених суспільством для приховування правди, із справжнім розумінням життя. Такий конфлікт реалізується в напруженій ідейній суперечці, драматичній дискусії, яка перемежовується з дією. Обговоренню підлягало все - проблеми, характери та вчинки дійових осіб. Перший акт у драмах Шоу - це найчастіше підготовка до диспуту, який розгоряється на повну силу й досягає кульмінації у другій чи третій дії. Дискусії, які ведуться у драмах, збагачуються новими доказами в передмовах - Шоу присвячує цілі сторінки аналізу нових наукових відкриттів, обговорює важливі гіпотези.  

   Такий прийом - своєрідний заклик до того, щоб люди вчилися науково аналізувати відносини в суспільстві, стосунки в родині, проблеми виховання, освіти й навіть медицини.  

1 2 3 4 5 6