Беррес Скиннер. Оперантного поведение на почве ее достижений

популяризатора науки; він був красномовним, упевнено егоїстичним, захоплюючим. Для демонст­рації переваг техніки зумовлювання він навчав голуба грати мелодію на іграшковому піаніно, а пару голубів — у настільний теніс, коли вони пере­кочували м'яч своїми дзьобиками; мільйони глядачів дивилися це по теле­баченню як науково-документальний фільм.

Скіннер переносив свої натуралістичні візії на вигадане ним суспільство. В утопічній новелі "Walden Two" (1948) він змальовує невелику спільноту, в якій поведінка дітей із самого народження була суворо зумовлена нагорода­ми (позитивне підкріплення), аби вони стали на шлях співпраці та соціабельності; вся поведінка науково контролюється, але заради блага всіх. Незважаючи на штучність діалогу і дещо заяложений сюжет, ця книжка ста­ла улюбленою серед студентів, її було швидко продано тиражем понад два мільйони примірників.

Популярність Скіннера у публіки була набагато більшою, ніж серед колег-професіоналів. Журнал "Американський психолог" писав: "Скіннер є провідною фігурою в біхевіористичному міфі. Він науковець-герой, Проме­тей, що несе вогонь відкриття, головний бунтівник, який звільняє наші думки від старих поглядів".

Скіннер народився в маленькому містечку в Пенсильванії, де його бать­ко був правником. Хлопчиком він захоплювався винаходами; пізніше, вже як психолог, він створював оригінальну та ефективну апаратуру для експе­риментів з тваринами. У школі й коледжі Скіннер мріяв стати письменни­ком, а після коледжу пробував писати. Хоч він впритул спостерігав різні форми людської поведінки довкола себе, він якось чітко зрозумів, що не може нічого сказати про те, що бачив та переживав, і у глибокій журбі відмовився від такого роду зусиль.

Але незабаром Скіннер знайшов інший, для нього більш практичний, шлях розуміння людської поведінки

Знайомлячись з працями Вотсона Павлова, він усвідомив, що його майбутнє лежить у науковому розкритті людської поведінки, зокрема у вивченні реакцій зумовлення. "Я був дуже засмучений моїми невдачами в літературі, — говорив він у 1977 р. , — я був переконаний, що письменник нічого насправді не розуміє. І це спричинило те, що я повернувся до психології".

Хоч у Гарварді панувала інтроспективна психологія, Скіннер уже не цікавився "внутрішньою історією" людини і пішов своєю дорогою, прово­дячи біхевіористичні дослідження з пацюками. В автобіографії він відверто говорить про те, що всупереч професорському навчанню він ставав дедалі більше біхевіористом, а на захисті дисертації відкинув будь-які заперечення біхевіоризму.

Спираючись на свої винахідницькі здібності, він сконструював “проблемну клітку", що було значним досягненням після відомої торпдайкової моделі. Вона була досить простора для білих пацюків, а на стінці містився бар з їжею і питвом. Коли пацюк, прогулюючись по клітці, випад­ково спирався передніми лапами на бар, натискуючи на нього, їжа у формі кульки потрапляла на тацю.

Це дало змогу отримати більш об'єктивні дані щодо поведінки, ніж це було до скіннерівських дослідів. Саме пацюк “визначав”, яка кількість часу проходить між натискуваннями на бар. Отож своїм відкриттям принципу навчання Скіннер міг завдячувати так званій "відповіді пацюка" — класу досягнень, коли поведінка тварини змінюється у відповідь на підкріплення, без втручання експериментатора.

Скіннер здійснив дослідну програму з кліткою таким чином, що набли­жав її умови до реальних ситуацій, де підкріплюється або не підкріплюється поведінка. Він, зокрема, досліджує навчання відповіді, якщо вона регулярно

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные