Библиографическое пособие "Расстреляное возрождение"

 Бібліографічний посібник „Розстріляне відродження”

1. Обґрунтування теми. Нинішній час викликає небувалу увагу до проблем вітчизняної історії, до нашої літератури, її величних та трагічних сторінок.

Знання історії української літератури 20-60-х років виховують світоглядні переконання молоді, вчать осмисленому прочитанню творів письменників розстріляного покоління у взаємозв’язку з життєвим шляхом митця, вчать розуміти епоху, особливості стилю письменника, допомагають проникнути в художню лабораторію автора, сприяють глибокому і повному аналізу творів.

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке по­коління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високо­художні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру, але було знищене тоталітарним більшовицьким режимом.

Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920- 30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й на­віть переважити вплив інших культур, зокрема російської (на 1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало З листопада 1937 р. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жов­тня» у Соловецькому таборі особливого призначення за виро­ком Трійки як «українських буржуазних націоналістів» були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михай­ло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників українсь­кої інтелігенції — цвіту української нації.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту)

Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перей­менований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало сла­ветну літературну дискусію 1925-1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу.

Антологія Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження», назва якої започаткувала це поняття, окреслює коло його представників: Борис Антоненко-Давидович, Кость Буревій, Михайло Бойчук, Марко Вороний, Лесь Гомін, Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Юрій Клен (О. Бургардт), Цилип Капельгородський, Михай­ло Козоріс, Григорій Косинка, Антін Крушельницький, Іван Крушельницький, Микола Куліш, Лесь Курбас, Остап Виш­ня, Юрій Нарбут, Іван Падалка, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Клим Поліщук, Василий Седляр, Олекса Слісаренко, Микола Хвильовий, Дмитро Фальківський, Пав­ло Филипович, Василь Чечвянський, Володимир Чеховський, Матвій Яворський, Михайло Яловий, Олександр Соколовський.

30-ті роки були найтрагічнішими в новітній історії ук­раїнської літератури й мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури. їх незмінно зараховували до складу сфабрикова­них органами ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Розправи над письменниками й митцями роз­почалися з кінця 20-х років. Кілька десятків українських письменників стали жертвами репресій уже на рубежі де­сятиліть. Після прийняття у

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы