Бедность в Украине - оценки, последствия, специфика характеристик в монофункциональных городах

Бідність в Україні: оцінки, наслідки, специфіка характеристик в монофункціональних містах

     Від глобалізації в різній формі соціально програє не тільки 5/6 людства, але її негативні соціальні наслідки почали проявлятися в США і Західній Європі (дещо меншою мірою в Японії). Програш від глобалізації проявляється перш за все в збереженні і збільшенні бідності. В найбільш загальному вигляді бідність визначається як недоспоживання ресурсів. В світових співставленнях до бідних відносять тих, хто живе менше ніж на два долари в день (їх приблизно три мільярди чол. ), до злиденних – менше ніж на один долар в день (їх приблизно один мільярд чол. ). До основних ознак бідності традиційно відносять коротке життя, низьку професійно-освітню підготовку, відсутність матеріальних основ життєдіяльності (чистої питної води, раціонального харчування, медичного і побутового обслуговування), вилучення з суспільного життя.

     В 2003 р. в Україні на основі віднесення до бідних тих, у кого сукупні витрати на дорослого були меншими 155 гривень (до злиденних – меншими 124 гривень) частка бідних складала 28%, злиденних – половину від бідних [2]. Про заниженість цих часток свідчить вже хоч би вагомо більша питома вага тих, хто не має заощаджень (згідно експертного опитування, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова в січні 2005 р. – 50,5%) [3, c. 41]. Хоч в Україні проблема продовольчої бідності стоїть не в плані вижиття, наперекір пануючим твердженням в ній має місце масове недоспоживання основних продуктів, а 1-3% населення в Україні взагалі голодує [4, c. 86]. За крайніми оцінками в Україні від голоду та спричинених ним хвороб (голодова смертність) помирало щорічно щонайменше 18 тис. чол

[5, c. 4]. Навіть рекомендовані Українським НДІ харчування раціональні норми здорового харчування на 20% є нижчою проти фактичного споживання в розвинених країнах [6, c. 73]. Перебільшення масштабів бідності в Україні трактувалося як таке, що не додає належної підтримки політиці реформ [7, c. 220].

 Про певні похибки в методиці визначення рівня бідності свідчать також відмінності її характеристик в основних адміністративно-територіальних одиницях. Згідно розрахунків за даними обстеження умов життя домогосподарств, здійснених Державним комітетом статистики України [1, c. 149], в 2002 р. до найбільш бідних за рівнем бідності відносилися не тільки Автономна Республіка Крим (однозначно викликає сумнів), Луганська і Одеська області, але й області Західної України з інтенсивною зовнішньою трудовою міграцією (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Рівненська). Сумнівним також є віднесення до адміністративно-територіальних одиниць з незначним рівнем бідності Вінницької області, вже хоч би через те, що рівень бідності в ній складав 21,6%, тоді як в сусідніх Хмельницькій (38,5%), Одеській (40,1%), Житомирській (31,9%) областях він був суттєво вищим. В ранжованому ряді за показником глибини бідності Вінницька область займала друге місце.

 Наслідком несприятливої соціально-економічної ситуації в монофункціональних містах є високий рівень бідності їх населення. Згідно даних експертного обстеження з питань оцінки гостроти соціально-економічних проблем населених пунктів, створених на базі містоутворюючих підприємств, в середньому питома вага бідних згідно оцінок експертів була рівною 74,8%. Більші її значення відмічалися в Донбасі (79,5%), близькі до середнього по Україні – в західному регіоні (72,3%), дещо менші – в північному і центральному (67,4%) і південному (69,4%) регіонах. Якщо по країні

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные