Билингвизм как языковая политика государства

це з власного місцевого бюджету. Держава відмовляється від законодавчого тиску на носіїв будь-якої мови, якщо вони діють в правовому полі.

Третя складова цього принципу — як розподіляється повноваження між державами щодо розвитку, вивчення та використання мов одна одної, наприклад у відносинах України та Росії?

Приклад конкретизації — розвиток, вивчення та використання мов на території кожної країни належить до компетенції держав кожної з країн. Українська держава забезпечує підтримку української мови в Україні і за її межами з власного бюджету і надає право Росії як державі підтримувати російську мову на території України з її власного бюджету в рамках домовленостей по взаємній і співвідносній щодо часток населення іншої держави по підтримці мов — української для українців у Росії і російської для росіян в Україні.

Таким чином принцип "Lapsus linguae" звучить так:

1) Використання мови в країні це питання не політичної доцільності, а згоди в суспільстві;

2) Ця згода досягається не шляхом законодавчого тиску влади на суспільство, а згодою суспільства у цілому в сфері демократичного права (consensus omnimum);

3) Правова згода підтверджується в законі не стільки шляхом компромісу інтересів між різномовними громадами чи політичними силами, що їх представляють, скільки шляхом права принципу на основі принципового консенсусу (consensus facit legem);

4) Принциповий консенсус заключається на трьох рівнях: між різномовними громадами; між державою і місцевим самоврядуванням; між державами;

5) Для укладення принципового консенсусу на трьох рівнях потрібні Справжні Політичні Лідери (consensus elitum).

6) Цивілізаційна культурна політика, що створює потужні смислообрази — парадигмально вище мовної політичної доцільності.

Оце і є те, що ми називаємо принциповим підходом до мови, на відміну від підходу до мови з точки зору політичної доцільності.  Запропоновані нами приклади конкретизації нашого принципу можуть критикуватися, уточнюватися, замінюватися іншими

Але сам запропонований принцип: пошук правового консенсусу на платформі єдності щодо мови як "Lapsus linguae" — найефективніший. А до того часу, допоки про мову ми будемо говорити мовою інтересів, мовою політичної доцільності, ми матимемо раз по раз повторювані конфлікти, що ведуть до розколу країни.

Для цього нам потрібні Справжні Політичні Лідери, які б могли впроваджувати інтелектуальну політику — наприклад, щодо мови.

Але поки що у нас нема Справжніх Політичних Лідерів. У нас є просто політики — як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі принцип "lapsus linguae" означає "не робіть помилок щодо мови".

І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про мову з точки зору політичної доцільності — кричіть йому щодуху: "lapsus linguae", "lapsus linguae", особливо, якщо він навіть не розуміє цих слів.

Підсумовуючи, потрібно зазначити, що поділ населення країни за мовним принципом на «україномовне» і «російськомовне» ускладнюється тим, що, по-перше, він є не суто етнічним (з досить однозначним критерієм виділення груп), а етнічно-мовним (з нечітким і плинним критерієм), а по-друге, етнічні масиви українського і російського населення на більшій частині території країни недостатньо розмежовані.

Разом з тим, поділ, запропонований вітчизняними фахівцями, дозволяє визначити

1 2 3 4 5 6 7 8