Билингвизм как языковая политика государства

ін. Від державного слід розрізняти регіональний білінгвізм – різновид білінгвізму, за якого двома мовами володіє населення певного регіону. Наприклад, на сході України поширений українсько-російський білінгвізм, на заході – українсько-польський, українсько-угорський, частково українсько-румунський.  

Отже, сучасний етап розвитку людської цивілізації неможливий без активного контактування мов і культур, що зумовлює збільшення функційного і територіального впливу низки мов, внаслідок цього процесу проблема білінгвізму стає знаково-значущою. На особливе вивчення заслуговує проблема двомовності в Україні, яка була актуальною протягом багатовікової історії і залишається на сучасному етапі.

 

2. До витоків білінгвізму в Україні

Проблема «людина і мова» та «мова і суспільство», що належать до найбільш привабливих для дослідників мовознавства, соціолінгвістики, етнополітики, історії, активно почала розроблятися в роботах соціологічного, по тому соціолінгвістичного напрямів, які розглядають мову насамперед як засіб комунікації людей в мовному колективі (Ш. Баллі, У. Лабов, А. Мейє, Е. Сепір, А. Сеше, Ф. де Соссюр, Д. Хаймс та ін. )

Існує безліч статей і відгуків на тему двомовності, яка постійно спливає у зв’язку з референдумами та рішеннями місцевих рад щодо використання російської мови

Головний недолік майже всіх цих статей про двомовність — позиція авторів. Усі автори говорять правильно захищаючи українську чи російську мову, невірно тільки одне — їх позиція. Вони майже всі займають позицію політичної доцільності.

Позиція політичної доцільності це завжди прямий або прикритий інтерес однієї зі сторін: або "давайте розвивати українську мову, бо вона поки що не на рівних конкурує з російською" або "давайте підтримувати існування російської мови, бо це мова визначної культури, бо це мова нашого економічного інтересу". Кожна з таких позицій є позицією політичної доцільності, тобто вираженням інтересу лише однієї з зацікавлених сторін.

При цьому україномовні намагаються витісняти російську мову. Російськомовні намагаються при цьому витісняти українську мову. Держава в залежності від того, які політичні сили при владі, або взагалі цим не займається, або стає на той чи інший бік.

Україномовні думають, що вони хитрі, і намагаються правдами і неправдами витіснити російську з офіційного документообігу, з радіо, кіно, телебачення. Російськомовні теж думають, що вони хитрі, і намагаються провести референдум щодо двомовності, наївно сподіваючись при цьому, що право на використання російської мови як другої державної дасть їм можливість не вчити українську - навіщо тоді вчити українську, якщо російська теж державна.

Тобто фактично україномовні виступають за українську одномовність, а російськомовні виступають за російську одномовність, але і та і інша сторони говорять про двомовність.

Посилання на закон в цьому випадку — теж прояв політичної доцільності. Можуть бути закони на користь однієї позиції, можуть бути закони на користь іншої, і це не вирішує питання, якщо закони не формулюють загальний принцип.

Але українські закони нажаль поки що не формулюють загальний принцип ставлення держави до мови як багатомовність чи як право. Українські закони формулюють ставлення до мови як політичну доцільність, а це і є причина постійних конфліктів в країні.

І Європейська Хартія регіональних мов та мов меншин — не доможе жодній

1 2 3 4 5 6 7 8