Билингвизм как языковая политика государства

ви не можете цього зробити, то ні держава, ні демократичне право не змінять таку культурну ситуацію в принципі.

Більше того, нам потрібен не принцип права, а право принципу. Нехай апелювання до права не вводить вас в оману, бо право як ми його розуміємо, це право як принцип, а не демократичне право як право домінування більшості над меншістю.

Право принципу вище за окрему мову і всяку окрему культуру, незалежно від того становить вона більшість чи меншість. Але ще вищим є смисл як основа права принципу і як принцип духовного розвитку — явище інтеркультурне та історичне.

Смисл тієї чи іншої мови породжується не силою держави чи демократичного права, а силою духовного лідерства культури та її мови в тому чи іншому за величиною суспільстві протягом тривалого часу історії, і проти цього жодна держава і жодне демократичне право встояти не може.

Скажемо одразу, що принцип "Cuius regio, eius lingua" — "Чия країна, того й мова" — тут не підходить, бо ми маємо надто вже велику російськомовну громаду, а отже не можемо не враховувати їх права, якщо ми цивілізована країна. Отже перед нами непросте завдання — знайти принцип багатомовності, який би дозволив досягнути платформи єдності країни у мовному питанні, щоб раз і назавжди уберегти Україну від розколу в цій сфері.

Такий принцип не має слугувати нічиїм інтересам окремо, він має поєднувати інтереси україномовних, російськомовних та носіїв інших мов

Тобто, щоб раз і назавжди навчитися вирішувати питання мови в Україні, нам потрібно постійно здійснювати три процеси:

1) періодично узгоджувати інтереси різномовних громад України на рівні постійно уточнюваного принципу симетрії інтересів цих громад;

2) періодично переглядати розподіл повноважень між державою та місцевим самоврядуванням щодо мовної політики, оскільки компетенції місцевих громад будуть зростати, а компетенції держави зменшуватимуться;

3) періодично знаходити нові способи співробітництва в сфері мовної політики з тими державами, що є носіями тієї чи іншої мови, поширеної на території України.

Перш за все ми маємо говорити не про двомовність, а про багатомовність. Отже загальний принцип багатомовності формулюється так (приклад конкретизації): багатомовність означає право для громадян України вчити і використовувати рідну мову (мову спілкування в сім’ї громадянина), і обов’язок знати і при потребі використовувати іншу (-і) мову (-и), якою (-ими) користується інша велика частка людей України.

Тобто російськомовні можуть вчити і використовувати російську, але зобов’язані знати українську. Україномовні можуть вчити і використовувати українську, але зобов’язані знати російську.

Цей правовий принцип сильний і дієвий тільки тоді, коли він симетричний.  Якщо одна зі сторін відмовляється від обов’язку знати іншу мову, у іншої сторони теж з’являється таке право.

Тепер друга складова принципу багатомовності — як розподіляються повноваження держави та місцевих громад щодо розвитку, вивчення та використання мов.

Приклад конкретизації — держава України підтримує розвиток, вивчення та використання української мови. Місцева громада будь-якого регіону може приймати рішення по організації вивчення мови, яка є рідною для більшості місцевої громади цього регіону, та фінансує

1 2 3 4 5 6 7 8