Биохимия кожи и признаки старения

Старіння шкіри — це та проблема, яку намагається вирішити винятково косметологія, оперативна і консервативна. Але старін­ня організму в цілому — дуже складний процес, що відбувається в кожній клітині. Старіння шкіри є лише одним з елементів цього загального процесу, тому косметолог не повинен про це забувати і, більш того, має пояснити це клієнту.

На старіння впливає багато факторів, які можна розділити на дві великі групи:

внутрішні фактори: спадковість, хронічні захворювання, по­рушення функцій імунної та гормональної систем;

зовнішні фактори: УФ-випромішовання, несприятливі еко­логічні умови, стреси, паління, алкоголізм, наркоманія, нераціо­нальне харчування та ін.

Протягом тривалого часу вчені намагаються розібратися в причинах старіння, пропонуючи різні теорії. Сьогодні загально­визнаними вважаються вільнорадикальна теорія Хармана і теорія глікації Мейларда.

Вільнорадикальна теорія пояснює процеси старіння над­лишковим утворенням вільних радикалів та їхнім впливом на процеси метаболізму клітин. Вільними радикалами називаються молекули, які мають вільну валентність і тому прагнуть її вико­ристати, вступивши в хімічну реакцію. Існують різні причини утворення вільних радикалів, але, незалежно від причин, вони ушкоджують генетичний апарат клітини, завдаючи цим шкоди організму в цілому. Якби проблема була настільки проста, досить було б приймати речовини-антиоксиданти, які зв'язують вільні радикали, щоб зупинити процес старіння. На жаль, усе набагато складніше, тому що вільні радикали — це тільки частина склад­ного механізму старіння.

Інша частина цього механізму — неферментативна реакція між моносахаридами й аміногрупою білків. Ця реакція одержала назву глікація. Швидкість протікання цієї реакції залежить від концентрації цукрів і часу

Дослідженнями встановлена участь цукрів у порушенні робо­ти Na-K насоса клітин, розвитку таких хронічних захворювань, як атеросклероз, глаукома та ін. У свою чергу, вільні радикали, впли­ваючи на білки клітини, роблять їх менш захищеними перед дією цукрів.

Це коротко і спрощено про процеси старіння всього організ­му, але нас усе-таки більше цікавлять процеси старіння саме шкіри.

Процеси старіння, що відбуваються в організмі, в першу чергу відбиваються на шкірі. Кількість води в епідермісі зменшується, що призводить до порушення кератинізації, прискореної десква­мації епітелію. Внаслідок цього епідерміс стає тоншим, форму­ється сіточка дрібних зморшок, з'являються пігментні плями і розширені капіляри. У базальному шарі епідермісу порушується мітоз і диференціація нових клітин, що, у свою чергу, призводить до уповільнення просування кератиноцитів до поверхні шкіри. Як результат — знижується швидкість відновлення епідермісу й по­слаблюється бар'єрна функція шкіри.

У процесі старіння дерми ушкоджуються фібробласти — найчисленніша група клітин, що синтезують фібрилярні білки (кола­ген та еластин) і глікозаміноглікани з подальшим виділенням їх у міжклітинний простір. З діяльністю фібробластів пов'язане утворення основної речовини і волокон, загоєння ран, розвиток рубцевої тканини. Під час старіння й ушкодження фібробластів сповільнюється синтез колагену й еластину, а також глікозаміно-гліканів. Процеси синтезу і деструкції колагену повинні протікати в дермі паралельно. Під впливом гіперпродукції протеолітичних ферментів, що розвиваються в процесі старіння, утворюються димери колагену, так звані колагенові «зшивки». Такий колаген не руйнується колагеназою, вона його «не впізнає», і колагенові во­локна «зшивки» накопичуються в дермі.

Отже, у шкірі, що старіє, відбуваються такі процеси:

- перекисне

1 2 3 4

Похожие работы