Богдан Лепкий как писатель, литературный критик и историк литературы

великої природи, так само, як і подільська земля, карпатські ліси, навіває поетові тяжкі думи про долю народу. Більше, ніж грайливо-безжурні «скиби вод, сині, перлисті», поета зворушують «хвилі нив колосисті». Більше, ніж «панство бездільне», він шанує «наш люд, і працю, і клопіт, і труд». Так, Б. Лепкому були притаманні меланхолійно-тужливі настрої. Він сумував за рідним краєм, від якого замолоду його відірвала доля; не раз впадав у відчай, коли бачив тяжкі злигодні працюючих. У багатьох віршах Б. Лепкий у стилі романтиків порушує проблеми людської долі, вдається до роздумів:
  • О, подумай, серце моє,
  • Чим ти є супроти світу,
  • Проти горя світового
  • Чим є твій маленький біль.

Відкриваючи красу моря, ліричний герой циклу прагне в спілкуванні з ним розвіяти своє лихо, забути про горе, знайти розраду:

Понад хвилі, понад море Понесу з собою горе, Може, втоплю, може, згублю, Може, долю приголублю, Хто знає?

Ой минають марно літа, Даром я зійшов півсвіту, Не згубив я свого горя. Долі не везу з-над моря- - Немає!

В ліричних поезіях Богдана найголовнішим для автора є внутрішній світ ліричного героя, а не зовнішнє середовище. Туга - це домінуючий настрій багатьох віршів, який визначає романтичний тип почування й мислення поста, це та «перебендівська» основа, що «Заспіває, засміється. А на сльози зверне».

Список літератури

  1. Енциклопедія українознавства. Львів — 1994
  2. Уляна Скальська. Лепкіана.Івано-Франківськ, Грань— 2002
  3. Петро Арсенич. Карпатськими шляхами Богдана Лепкого. Івано-Франківськ −1999
  4. Богдан Лепкий. Крутіж. Київ, Веселка— 1992
  5. Богдан Лепкий. Поезії. Київ, Радянський письменник— 1990
  6. Микола Ільницький. Українське слово.— Т. 1.— К., 1994.
  7. Федір Погребенник. Богдан Лепкий.- К.:Товаритво «Знання» України, 1993. — 64с.
1 2 3 4 5 6