Божественная комедия. Данте

прудко бігали, всі в укусах, голі,

 Над ними ж – оси й ґедзі тьмою тем.  

 Поривши лиці, кров стікала долі,

 Усуміш із слізьми на грунт масний,

 Де жовті черви клубили поволі.

 (Пісня ІІІ, 64-69)

 Ренесансні уподобання Данте яскраво виявились у його ставленні до діячів античної культури. Описуючи перше коло Пекла, поет висловлює велику повагу до них. Релігійні переконання не дозволяють Данте показати їх, нехрещених, у Раю, і він відводить їм місце там, де перебувають після смерті нехрещені немовлята і доброчесні нехристияни, праведники, що не зі своєї волі не знали Христа,-- Лімб. Тут вони покарані тим, що позбавлені благодаті – можливості бачити Бога. З високою пошаною автор ставиться тільки до Вергілія, він згадує й інших діячів античної культури, високо шанує Аристотеля, Платона, Горація, Сократа та інших поетів і мислителів класичної давнини. Мандрівників у Лімбі зустрічають три великі тіні:

 Он глянь: мечем оперезавши стан

 Іде, мов з пишним почтом, цар багатий,--

 То сам Гомер, усім поетам пан,

 А другий – то творець сатир Горацій,

 А то – Овідій і за ним Лукан.

(Пісня IV, 86-90)

 У цій «гірлянді незліченній» були

 І геометр Евклід, і Птоломей,

 І Гіппократ з Галеном, Авіценна.

(Пісня IV 4, 142-144)

 Картини пекельних мук, образи, які постають із розповідей грішників, утворюють панораму сучасного автору життя Італії. У ній представленні численні відомі люди, діячі минулих епох і сучасники Данте. Зустрічає поет у потойбічному світі й літературних героїв. У дев’ятому колі, де караються зрадники, він побачив Ганелона, через зраду якого загинув Роланд. Центральний образ поеми – образ автора

Його особистість розкривається у його почуттях, які він переживає, слухаючи історії грішників, у філософських роздумах.

 У другому колі караються гнані холодним, рвучким вітром порушники шлюбної вірності, тут поет «уздрів Єлену, за яку в боях лягли війська », Паріса, Трістана. Не виправдовуючи зраду, Данте не може не співчувати страждальцям. Він «в болісну заглибився печаль», слухаючи оповідь про те, як «Ці ніжні мрії, ці солодкі чари. Їх завели в таку скорботну даль». Його вразила оповідь прижиттєвої історії Франчески де Ріміні, яку проти її волі видали за жорстокого й потворного Джанчотто Малатесту. Трагічна доля Франчески, яка полюбила брата Джанчотто Паоло. З ревнощів Джанчотто Малатеста вбив обох, дізнавшись про їх кохання. Ця подія набула широкого розголосу в країні. Зауваження автора про його думки й почуття передають його надзвичайну схвильованість. «Франческо, від твоїх страждань у серці чую болісні удари», -- говорить він.

 Зауваження про самопочуття поета говорять про те, що він не просто спостерігає, а теж проходить процес спокутування й очищення. Поет не витримує жахливого видовища «скорбних тіней»,що, сповнені жаху, відчаю, гніву, йшли «до міста мук найтяжчих». Третя пісня закінчується описом почуття, яке оволоділо ним:

 …і враз похмурий світ

 Так задрижав, що навіть перед сконом

1 2 3 4 5 6 7 8 9